Яна Паувел - Тріумвірат. Дитя вогню, Яна Паувел

Розділ 1

Він прокинувся в холодному поту, що не дивно. Його сутність прокидалася, він відчував це усім тілом, кожною його клітинкою. Сила, древня, могутня, наповнювала його вени, випалюючи з них отруту, якою він дозволяв годувати себе останні років двадцять.

Але розбудило його не це. Серце калатало як божевільне, в горлі пересохло. Руки тремтіли, коли він потягнувся за своїм телефоном. Тихий шелест ознаменував падіння на підлогу паперової серветки.

Саша хрипло вилаявся і різко встав з крісла в якому заснув. Щось викликало в ньому тривогу, але з просоння він ніяк не міг зрозуміти, що це. Глибоко вдихнувши, він скривився і повернувся на бік. Запах сигарет і випивки намертво в’ївся в стіни, підлогу, меблі. Він не хотів думати про те, хто і чим тут займався до нього.

— Влада? — хрипло покликав він, відчуваючи дратівливу слабкість в усьому тілі.

Її не було на ліжку, і вона не відгукнулася. Запахи… Довкола було надто багато запахів. Голоси людей долинали з усіх сторін. Жіночий сміх, стони…

Саша повторно вилаявся. Номер був невеличким, тож і ховатися було ніде. Він визирнув у коридор, заглянув у ванну і, не знайшовши її ніде, відчув як його переповнює страх. Куди вона ділася? Її валіза була тут… Її запах… Він був ледь відчутним, наче…

Саша вкотре вилаявся і кинувся вниз до стійки адміністратора. Наче на яву перед його внутрішнім зором повстали спогади з його далекого минулого. Він змалку знав, що відрізняється від людей. Важко не зважати на це, коли тебе постійно називають чудовиськом. Він не винив за це матір. Вона як могла старалася прийняти його сутність. Хоч і боялася до чортиків.

Того дня він вкотре втік, бажаючи уникнути болючих процедур покликаних вбити в ньому все нелюдське. Він був злим, не розумів чому вони так сильно хочуть втримати його в цій слабкій нікчемній оболонці. Усе всередині нього кипіло від злості. А ще він знав, що його уже шукають. А тому бажав виплеснути свою злість на комусь.

Побачивши біля тину зграйку хлоп’ят зайнятих побиттям одного зі своїх, він вибрав їх своєю жертвою і вліз в бійку, прекрасно усвідомлюючи, чим це для нього закінчиться.

Він хотів відчути це… Зрозуміти нарешті, що за чудовисько криється всередині нього.

Його руки тремтіли від нетерпіння. Жар розповзався усім тілом, зводячи нанівець роки процедур. З кожним ударом його тіло наче покривалося невидимою людському оку бронею. Він відчув як рот наповнюється кров’ю, як збільшуються в розмірах ікла. Відчув зуд в пальцях, там де брали початок нігті.

Лють повільно поглинала його. Він готувався до стрибка, готовий будь якої миті вчепитися зубами в горло кривдника.

Аж раптом з-за паркана показалося бліде дівчаче личко.

— Ей! — крикнула розлючено вона, своїм звучним дзвінким голосом і Саша відчув як ікла втягуються назад.

Під її войовничим поглядом він густо почервонів, але так і не зміг поворухнутися. Перестрибнувши через паркан, вона накинулась на найближчого хлопця, і збивши його з ніг, дотягнулася до Сашиної руки.

Коли вони втікали, він дозволив їй вести. І вперше в житті відчув приналежність до чогось. Вони довго сиділи в тому закутку, прикриті щільним брезентом. Вона уважно прислухалася до хлопчачих голосів, а він тільки і міг що сидіти поряд і мовчки спостерігати за нею. Її запах нічим не відрізнявся від людського. Він чув як швидко б’ється її серце, бачив страх в її очах. І йому вперше стало цікаво, як це – бути людиною.

Голос адміністратора повернув його в реальність, Саша якраз підходив до стійки, і відштовхнув з дороги високого широкоплечого чоловіка.

— Дівчина, висока, бліда, темноволоса, була зі мною. Де вона?

Адміністратор фиркнув гидливо і перевів погляд йому за спину. І це викликало нову хвилю люті. Саша сам не помітив, як перегнувся через стійку і схопив хлопчину за горло.

— Краще тобі не злити мене зараз, — притягнувши хлопця ближче, прошипів він, і той побілів, наче з нього разом викачали усю кров.

— Не знаю я… Не знаю… Вона вийшла кудись вночі і не поверталася… Я чесно…

— Заспокойся, хлопче...

Саша відпустив хлопчину і повернувся обличчям до здоров’яка. Той відскочив від нього як ошпарений і декілька разів перехрестився.

Опустивши погляд на свої руки, Саша хмикнув і, відчуваючи як сила наповнює кожну клітинку його тіла, попрямував наверх. Капельки крові повільно капали вниз з потрісканих пальців.

Повернувшись в кімнату він остаточно відкинув усе людське що в ньому було і уже зовсім іншим поглядом окинув номер. Вона забрала рюкзак і його куртку. Саша підійшов ближче до ліжка, обійшов його по колу і зупинився, помітивши краєчок серветки, що виглядав з-під ліжка. Він не звернув би на неї уваги, якби не стійкий запах чорнила.

В двері агресивно постукали, але він проігнорував це. Присівши, підняв записку і прочитав її. Вона знову зробила це.

Кинула його. Втекла, залишивши його позаду. Від люті потемніло в очах.

Ні… Не цього разу.

Він згадав, як вона дивилася на нього тоді в його квартирі. Після розмови з його ріднею, і скрипнув зубами.

Ну звісно. Хто як не вона. Стара шаманка напоумила її до цього. Більше нікому. Це стало останньою каплею. Сила вирвалась на волю і подібно некерованій стихії, промчалась номером готелю. Скрип меблів, дзвін битого скла…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍