Яна Паувел - Тріумвірат. Дитя вогню, Яна Паувел

Тільки зусиллям волі він зміг опанувати себе. В двері тим часом продовжували ломитися. Оцінивши руйнування, Саша скривився і заплющив на мить очі.

Привертати до себе увагу зараз не найкраща ідея. Він знайде Владу. І краще буде, якщо його в той час ніхто не переслідуватиме. Та й вона захоче повернути свою валізу.

З такими думками він зосередився на тому, щоб повернути усе на свої місця. Спершу сила відгукалася неохоче. Він роками свідомо пригнічував цю частину свого єства. Але варто було розслабитись, дозволити їй циркулювати тілом, як усе вдалося.

На мить тіло прошило таким болем, що він забув як дихати. В очах потемніло і Саша схопився рукою за центр грудей. Заплющивши на секунду очі, він змусив себе глибоко вдихнути, відчуваючи, як скронями котиться піт. І біль почав відступати. Щойно йому почало робитися краще, Саша випрямився і озирнувся довкола. Безладу як і не було. А біля дверей тим часом уже дзеленчали ключі.

Оглянувши свої руки, він з полегшенням відмітив відсутність кігтів. Його тіло повернулося до норми. Але було ще дещо, що йому доведеться зробити, перш ніж покинути це місце. Йому не знадобилося багато часу, щоб зібратися. Він заховав в кишеню телефон, і підняв з підлоги валізу дівчини.

Тож коли двері номера відчинилися, він уже стояв на порозі, зав’язуючи шнурки на кросівках.

— Привіт, хлопці, — випрямившись, усміхнувся він охороні.

Обоє були міцними, широкоплечими. Щоправда, дивився він на них зверху вниз, що неабияк потішило його самолюбство. Старший із двох збирався уже щось сказати, але Саша піймав його погляд, і той застиг. Було зовсім не складно заплутати його. Він опинився в його владі, щойно їхні погляди зустрілися. На якусь мить чоловік нахмурився, тоді скривився наче від болю. Його очі помутніли, і він, здавалося, затамував подих. А коли вдихнув, подивився на Сашу уже без ворожості.

— У вас все гаразд? — ввічливо запитав він, і його напарник приголомшлено глянув на нього. — Ваші сусіди скаржаться на шум.

— Ох вже ці сусіди, — не припиняючи усміхатися, мовив Саша і умисно подивився на другого охоронця. — Я якраз збирав речі, можете вибачитись за мене перед ними.

Хлопець навпроти нерозуміюче глянув на нього, і також попався в пастку його очей.

— О, то ти уже виселяєшся?

Здається, він трішки перестарався з навіюванням. Чоловік дивився на нього як на старого приятеля. Але Саша добре вмів прикидатися, і йому нічого не вартувало вдати старого знайомого.

На виході він навіть обмінявся з хлопцем рукостисканням і пообіцяв залишатися на зв’язку. Йому довелося поспілкуватися і з молодим адміністратором. Той зустрів його переляканими очима, але дуже швидко забув, що взагалі коли-небудь його лякався. Не вистачало тільки здоров’яка. Але Саша був певен інші запросто переконаються його в тому, що побачене чудовисько йому просто примарилось.

Вийшовши з готелю він ще декілька хвилин ішов пішки, волочучи за собою валізу Влади. Дівчина не відповідала на дзвінки. Навіть не так – її телефон був вимкнений.

Зціпивши зуби, Саша набрав у месенджері гнівне повідомлення і, відправивши його дівчині, озирнувся довкола. Він відійшов на достатню відстань від готелю. І довкола не було магазинів. Він уважно оглянув усі стовпи. Камер також видно не було.

Глибоко вдихнувши, він заплющив очі і зосередився на місці в яке хотів потрапити. І уже за мить зник, залишивши по собі тільки хмарку пилу.

****

Було уже пополудню, коли вони влаштували своєрідну нараду за обіднім столом. Свят, Петер, Олівер, Кіт і Ві. Але цього разу компанію їм склали вартовий Деймоса і його загадковий друг з гетерохромією. Сара залишилася наверху разом із Семом. Йому потрібен був постійний нагляд.

Вітольд був не в тому стані, щоб брати активну участь у дискусії. Тепер, коли лихоманка дівчини посилилась, йому титанічних зусиль вартувало просто залишатися в свідомості. Ймовірно, вона зараз марила як і Сем? Зв’язок між ними періодично слабнув, але це зовсім не допомагало. В такі моменти загострювалися його інстинкти, які вимагали негайно відправитись на її пошуки. І байдуже, що він уявлення не мав з чого їх починати.

— В першу чергу ми повинні відшукати дівчину, — увірвався в потік його думок голос Свята. — Якщо зволікатимемо з цим… — він не договорив, але його погляд був красномовнішим за будь-які слова.

Свят боявся, що вона потягне Вітольда за собою в могилу. І таку можливість не можна було відкидати. Як і сказав вартовий, Ві надто глибоко впустив її у свою свідомість. Настільки глибоко, що це почало відображатися на його тілі. Він непомітно почесав під столом руку і змусив себе зосередитись.

— Я намагався полагодити її телефон, — у відповідь на слова Свята заговорив Петер, — але по ньому наче стадо слонів протопталося. Тож я вилучив карту пам’яті і сімку. Сімку поки не підключав, а на карті пам’яті нічого цікавого. Я також зламав пароль до її ноутбука. І перевірив всі файли, переписки і фотографії, які зміг там знайти. Не схоже, що вона якось причетна до вбивств. Навіть її історія пошуку не викликає ніяких підозр. Також, я не думаю, що у неї міг бути ще один телефон. І її гаманець залишився в рюкзаку, тож я не зможу жодним чином відстежити її пересування.