denys storm and arcanum - Брудні справи , denys storm and arcanum

Глава 1. Дивовижні люди та дивовижні події

Скільки в нашому світі живе людей? А які ситуації та події трапляються з ними? Кажуть, що з незвичайними та дивакуватими людьми, завжди відбуваються якісь незвичайні речі, такі люди постійно втрапляють у чудернацькі та дивні історії. Ми не знаємо, якими були наші герої, але історія у них була смішна, дивовижна і трохи дивна.
Все почалося у селі Яблунівка. Село було велике, людей багато. Школа, дитячий садочок і навіть церква була. Магазин та клуб, де завжди було багато веселих людей. На дворі літо, кожного вечора гулянки та дискотеки аж до самого ранку. Багато молоді приїздило із сусідніх сіл. Були й такі люди, які трималися від шумних компаній подалі. Серед таких була й Валентина. Звичайна, нічим не відрізнялася від інших. Не любила вона гучної музики і запальних танців. Любила посидіти біля магазину та поговорити з кимось. З самого дитинства у неї була мрія – стати лікарем, але не склалося, не змогла вона вступити куди хотіла, а на медсестру теж йти не хотілось. От і вирішила піти на фармацевта, відтоді й почали всі її називати Валідол, а вона мріяла стати кардіологом і допомагати людям. 
Був у Яблунівці ще один персонаж, м’яко кажучи, неординарний – Денис. Постійно вляпувався у якісь історії, любив погуляти до ранку, а потім увесь день спати, трохи ледачкуватий та дивакуватий. Ходили по селу чутки, що він трохи навіжений, але чутки по Яблунівці ходили майже про кожного її жителя. Багато диваків мешкало у Яблунівці, але саме про цих двох і буде наша історія. Ви, мабуть, спитаєте, що спільного може бути у звичайної, трохи скромної дівки з села і дивакуватого гулящого хлопа? Про це Ви скоро і дізнаєтесь.
Одного разу Валентина вирішила сходити до магазину, був звичайний літній ранок. Люди гнали пасти корів, молоковоз їздив по селу і збирав молоко, одним словом, життя йшло повільно і нічого дивного не намічалося. Біля магазину Валентина побачила свого однокласника Дениса, який, мабуть, ще не лягав спати після бурхливої ночі у клубі.
– Кого ми бачимо?! Валентина, на прізвисько Валідол! Так і не вступила значить на медика?! – сказав Денис.
– Які люди?! Денис! Відомий гуляка, алкоголік та бабій на прізвисько Сомельє! – відповіла Валентина.
– Чого це тебе в таку рань несе до магазину?
– А ти чого в таку рань тут стирчиш? Ти, зазвичай, в такий час у когось під парканом спиш, – Денис почервонів і трохи зніяковів, адже і справді одного разу таке було.
– Водички прийшов купити, – гордо відповів він.
– А що таке? Сушить бідного?
– А це вже не твоя справа, йди вже куди йшла! – Валентина мовчки пішла до магазину, купила все, що їй потрібно і вже верталася назад, але на вулиці знову зустріла Дениса.
– Чи тобі немає чого робити, що ти тут тиняєшся?
– Літо. Я відпочиваю, а от тобі треба напрягтися. Я чув, що дороге навчання зараз.
– Не твоя справа, я знайду, де гроші взяти. За себе краще подумай.
– У мене є трохи запасів.
– Які ти вже прогуляв.
– Валентино, йди краще, доки я не розізлився.
– Та що Ви кажете?! – Валентина не стала сваритися з Денисом, адже це могло зайняти увесь день. Спокійно пішовши додому, вона зробила справи по господарству, а потім зайнялася своєю улюбленою справою – садівництвом. Квіти їй подобались ще з дитинства, мама постійно купувала їй насіння, а Валентина вже саджала його, сади біля її хати завжди у квітах. Це заняття заспокоювало її і робило трохи щасливою. Поливаючи квіти, Валентина побачила, що по дорозі йде її сусід, чоловік був явно не тверезий і все озирався по сторонах.
– Добрий день! – привіталась Валентина.
– Ох, Господи! Валідол, це ти!? Ти так не лякай мене.
– А Ви чого йдете і озираєтесь, наче хтось стежить за Вами?
– Так отож і боюсь, аби не стежив хто.
– А що таке?
– Та дільничний наш геть вже сказився!
– Хто? Шериф? – запитала Валентина. Шерифом називали дільничного Кирила Пацюка, але він не любив цього прізвиська. І часто починав сваритися, коли чув щось подібне на свою адресу.
– Ну а хто ще? Подейкують, що він у нашому районі збирається запровадити щось, типу сухого закону.
– Ну то і нехай, менше люди питимуть.
– Та що ти розумієш?! Скільки тепер я грошей втрачаю, я тільки на цьому і заробляв! – мало не заплакав чоловік.
– Ну нічого, влаштуєтесь на роботу. Це що кінець життя?
– Ох! – чоловік нічого не відповів, тільки важко зітхнув і пішов далі.
Дільничний завжди намагався бути правильним, не пив, не курив і постійно ганяв гуляк, які приїздили до села, одним словом, суворим він був. А от тепер вирішив діяти радикально, і задушити бізнес, яким заробляло багато людей. Багато років закривав він очі на це, але після того, як п’яний тракторист мало не збив його, а потім ще й втопив трактор у ставку і сам мало не втопився, дільничному урвався терпець. Звичайно, на багатьох людей це ніяк не вплинуло, адже мало хто випивав, але для деяких ця новина була болючою. Особливо для тих, хто виготовляв алкогольні напої.
Денис також погано сприйняв цю новину, адже розумів, що тепер вечорниці для нього і усієї братії, яку він постійно збирав навколо себе, будуть не такими веселими, а тому почав думати, як викрутитися із ситуації. Ідей у його, ще хмільну, голову не приходило. Він знав, що у нього є план, але ще не знав, який саме. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍