Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

 Усі дівчата в нашій школі шаленіють від нього. Але жодна не може похвалитися тим, що загадковий Джи Мін приділив їй хоч трохи уваги як дівчині. Навіть Кім Со Ран - найпопулярніша і найкрасивіша дівчина в нашій школі з паралельного класу.   

 Багато хто Міна просто боїться. Один його незадоволений погляд може остудити надмірне завзяття чергової красуні. Він не любить, коли йому докучають, не дозволяє до себе торкатися. Мін узагалі не любить тілесних контактів із будь-ким, немов ми для нього якісь зачумлені. Але робить він це так невимушено й легко, що ніхто навіть і не думав би ображатися чи вважати його зарозумілим.   

 Але, можливо, це й непогано, що Чон Джи Мін не звертає на мене увагу. Його інтерес може дорого обійтися.   

 Со Ран поклала око на Джи Міна, щойно він з'явився в нашій школі і в нашому класі. Вона спочатку розраховувала, що Мін сам «западе» на неї, і їй потрібно буде лише поманити його. Але красуня з порцеляновим обличчям та ідеальною фігурою не зацікавила новенького. Джи Мін виявився «міцним горішком». Тоді, переступивши через свою гордість, Со Ран намагалася завоювати його серце більш активно. Але все марно. Зрештою, Джи Міну це набридло, тому що вона раптом перестала його діставати при всіх і занадто активно. Але, що найжахливіше для Со Ран, це те, що її невдача була у всіх на виду. Усі в школі знали про те, що Джи Мін так і не був зачарований незрівнянною Кім Со Ран. А ті, хто її не любив або заздрив, у неї за спиною кепкували з неї і злословили. Со Ран злилася. Але оскільки з Міном вона нічого вдіяти не могла, вона зганяла свою злість на інших дівчатах.   

 Я давно помітила, що деякі дівчата потрапляли під її гнівну руку, особливо ті, хто крутився поруч із Міном або намагався завоювати його серце. Когось вона зі своїми подружками діставала всілякими глузуваннями. Колючими, образливими зауваженнями розкидалася, бажаючи якомога болючіше вжалити ймовірну суперницю. Але це не зупиняло охочих роздобути увагу і серце красеня Джи Міна. Що до самого Міна, він нікого з нас не виділяв серед інших, не цікавився дівчатами нашої школи, залишаючись байдужим і неприступним. Подейкували навіть, що Мін зустрічається з дівчатами, старшими за себе і навіть набагато старшими.  

 Чи знав він, що за спроби зблизитися з ним Со Ран могла образити і принизити? Напевно знав. Якщо не помічав сам, то вже хтось із хлопців (які, чомусь, до речі, теж липли до нього) обов'язково тріпався про це. Хлопчаки гірше за дівчат часом плітки розносять. Але Мін ніколи ні в що не втручався.  

 Я крадькома спостерігала за Джи Міном, як завжди, боячись, що він це помітить. Він розмовляв з одним із наших однокласників. Мені подобалося чути голос Міна. У нього приємний м'який тембр. Іноді він міг бути трохи хрипким і втомленим, але завжди спокійним. Я ніколи не чула, щоб Мін кричав або лаявся.  

 Сьогодні він особливо гарний і...  

 Я зітхнула. Чому не можу знайти привід підійти до нього? Його можна було б про щось попросити. Можна щось придумати. Але чи вистачить у мене сміливості? Плювати на Со Ран. Вона дурна і жалюгідна у своєму безсиллі та злобі. Красива дурепа, яку насправді ніхто не любить. Усе, що в неї є, - гарне личко і струнка фігурка, а ще заможний батько-підприємець містер Кім.   

 Думаючи про це, я йшла шкільним коридором до свого класу.   

 Душевний спокій на противагу загальній нелюбові через хлопця. Але який там душевний спокій? Я давно його втратила і тепер...   

 Я знову зітхнула. Приречено і без надії, що коли-небудь наважуся підступитися до Міна.  

 Одного разу впустила поруч із ним підручник. Не спеціально - так вийшло. Він упіймав книжку. У нього чуйний слух і блискавична реакція. Мені взагалі здавалося, що він може бачити із заплющеними очима і потилицею.   

 Нічого не кажучи, віддав мені підручник і помчав кудись. Я навіть подякувати не встигла. 

 Якщо Чон Джи Міна спробувати чимось пригостити, він не прийме цього. Мін ніколи не їв те, що йому дарували. Якщо чесно, я взагалі не пам'ятаю, щоб він щось їв або пив. Я ніколи не бачила його в шкільній їдальні. Можливо, він був досить гидливим у цьому відношенні.  

 Так от, уже не одна дівчина намагалася пригостити Джи Міна чимось смачненьким, особливо після того, як Со Ран, здавалося, залишила його в спокої. Він спрямовував на дівчину такий пронизливий, вивчаючий погляд, від якого та ледве не мліла, брав у неї подарунок або частування, дякував, дарував легку усмішку і... віддавав усе сусідові. Поруч із ним завжди хтось крутиться. Мені було шкода тих дівчат. Народ завжди завмирав, спостерігаючи такі сцени, а потім лунали несхвальні, образливі для дівчини вигуки.  І сама я не хотіла опинитися в такій ситуації.   

 Мої роздуми перервав різкий оклик:  

- Гей, Ан Джи Йон!  

 Почувши крик, здригнулася і обернулася. Не поспішаючи за мною йшли двоє учнів із паралельного класу. Хан Чьоль - той ще відморозок, і його приятель Бом.  

- Ан Джи Йон, поговорити треба.  

 Я дивилася на них здивовано і не розуміючи. Що їм від мене могло знадобитися? Їхній тон і погляди, які вони кидали на мене, не обіцяли нічого хорошого.   

- Про що? - запитала, приготувавшись оборонятися.  

- Та так - справа є.  

- Яка?