АнєчкаLB - Ангедонія, АнєчкаLB

І ось він - об'єкт її фобії. Йде коридором легкою розслабленою ходою, попутно знімаючи сонцезахисні окуляри. І якби це був фільм, тут обов'язково з'явилися б дим і промені освітлювальних приладів. Який же він високий! Самозакохана хитра посмішка і незвично довгі для хлопця вії.

Мініатюрна дівчина зітхнула, коли він пройшов повз неї, звісно, не помітивши. Чомусь улюблений велетень. І це не те що невзаємно, а взагалі безглуздо.

- Чого сумуєш? - Джейк з'явився нізвідки. Або це Пола занадто глибоко закопалася у свої думки.

- Навіщо ж так лякати? - підскочила вона від несподіванки.

- Я й не думав тебе лякати. З тобою все нормально?

Джейк, друг Поли. Низького зросту, худенький, в окулярах. Ботанік? Це класика. Те, що такі, як Джейк, навчаються на факультеті біології - це зрозуміло. Що тут робить Ліам Саломон - велика загадка.

- Не знаю. Бачив списки партнерів по практиці на літо? - поцікавилася Пола, коли вони разом попрямували в лекційну.

- Ще ні. Я вранці розмовляв із професором Цукерман, - відповів відмінник.

- Що ти робив у цієї мегери?

- Обговорювали мою курсову роботу. А ми хіба не разом будемо робити завдання? - здивувався друг.

- Ні, - зітхнула Пола. - Я в парі з мегазіркою університету.

- Але ж професор Г'юз знає, що в нас багато спільних успішних робіт? І не тільки з біології.

- Знає, напевно.

- Я так сподівався провести з тобою разом якийсь час цього літа. Працюючи над практичним завданням, звісно, - швидко уточнив Джейк. - А мого партнера ти не знаєш?

- Здається, Бетт Річардс.

- Що? Двієчниця і прогульниця? Це ж начебто вона намагалася станцювати стриптиз на контрольній? - округлив очі друг-відмінник.

- Може, це її шанс трохи підтягнути своє навчання? - припустила Пола.

- Я не знаю, за що і куди її можна тягнути, - зітхнув Джейк. - По-моєму, їй не до навчання. Пропало літо.

- Не вішай носа. Мені взагалі доведеться спілкуватися із зарозумілим суперегоїстом. Як ми працюватимемо в парі? Він навіть слухати мене не буде. І цей хвалько хоч віддалено знає курс? - швидко лепетала Пола. - Це він!

Повз пройшов Ліам і, обравши собі місце в середині приміщення, сів і дістав телефон. Пола не помітила, як задивилася. Вона заборонила собі закохуватися в нього. А дивитися можна?

- Мене захоплює цей зал, - продовжував Джейк, не дивлячись на співрозмовницю. - Він мегасучасний. Такий собі легкий футуристичний дотик. Наче за крок до якогось глобального прориву. Удосконалення звично-застарілого сьогодення заради прогресивного майбутнього. І всі ці лазери та екрани. І меблі. Як тобі, Пола?

Дівчина не відводила погляду від об'єкта свого захоплення. Він подобався їй. Але вона не збиралася собі в цьому зізнаватися. А якщо й ловила себе на такій думці, то одразу ж виправдовувалася тим, що він усім подобається. Ще й гнівалася на себе, бо не хотіла бути схожою на всіх тих дурних студенток, які знемагають за гордовитим суперспортсменом. Тому всіляко себе обманювала і корила. А найулюбленішим її козирем було те, що він ніколи не подивиться на таку, як вона.

- Ні, він занадто великий для мене, - прискіпливо дивлячись на спину Ліама, зауважила Пола, навіть не почувши запитання Джейка.

- То це ж добре, що великий! - продовжував друг-ботанік захоплюватися лекційною. - Великий і дивовижний.

- Це так, - дівчина повністю занурилася у свої наївні почуття.

- У моїй школі були тільки маленькі, старенькі та звичайнісінькі, - згадував співрозмовник.

- Зачекай, ти про що? - схаменулася Пола.

- Про лекційні зали, - здивовано відповів Джейк. - А ти про що?

- Теж, - відмахнулася однокурсниця.

- Сядемо ближче до лектора?

- Я думаю, тут теж непогано, - закохана студентка нерішуче присіла на стілець, скоса поглядаючи на особливого однокурсника. Такий кут огляду цілком підійде.

- Останні дні занять, - із сумом нагадав відмінник. - Коли ти підійдеш до Саломона?

- Мені потрібно підходити? Хоча, звісно, сам він навряд чи підійде. Не знаю, - знітилась Пола.

Лекцію вона пропустила повз вуха. Потонула у своїх роздумах і хвилюваннях. І намагалася придумати промову, з якою постане перед майбутнім партнером по практичному завданню. Хороших ідей немає? Жодної. Пола все забраковувала. Виходило то кумедно, то безглуздо, то кепсько. Так і минув увесь день занять. Потім інший, третій. Ні. Вона не підійде до Ліама.

Щодня, з роздратуванням спостерігаючи захоплені погляди студенток, якими вони його супроводжували, наполегливо переконувала себе, що вона інша і не належить до числа його прихильниць.

До кінця четвертого, передостаннього дня навчання вона так виснажилася, що розлютилася і рішуче попрямувала до спортзалу, де Саломон грав у баскетбол із друзями. "Мене звати Пола Пітерсон" - репетирувала вона дорогою. "Привіт, я Пола Пітерсон", "Якщо ти ще не знаєш, я Пола Пітерсон!" - вона змінювала інтонації, гучність, додавала емоції та посмішки, але все одно виходило по-дурному. І це ще більше дратувало Полу. А вона і так страшенно нервувала. Підійшовши впритул до баскетбольного майданчика, почала спостерігати за грою улюбленого всіма спортсмена. Він добре грає. "Не дивно з його зростом", - фиркнула про себе дівчина.