Любов Базь - Vivat Academia!

кількості гострі словечка. Проти істот з лісу нецензурна лексика діяла на всі сто — невдахи розчинялись у повітрі, не лишивши по собі і сліду. З почварами Чорного Сектору було складніше, але ж недарма Пацюківна потрапила в групу з Айрен Купер. На практичному, яке скоро відбудеться, вони підтримають одна одну.

А Ляну підтримають Ела і Талія. Рисю розподілили в іншу групу. Рудий її захистить, тож нема чого хвилюватися. Тим паче, частина Чорного Сектора їм випала найбезпечніша, добре вивчена і досліджена. Це не той район, в який Ляні з Елою та Талією йти. Для нього навіть карти не складено, самі білі плями.

Оця ж, перед внутрішнім зором Ляни — зелена. І краще б її швидше поглинути, а то вже щось запідозрила — скорочуватися частіше почала. Такими темпами і на практичне не потрапиш, дарма що з нього не більше третини спудеїв повертаються живими… З тих, хто до кінця пішов, звісно. А як не до кінця — так який узагалі сенс іти?

— До мене, — вголос сказала Ляна, подумки розкриваючи обійми. Пляма здригнулася.

— Пручаєшся? А от не треба. — Ляна не розплющувала очей. Поруч пришвидшено дихала Ела — замовчувати дихання сил не ставало. — До мене!

Пляма завібрувала часто і злякано. Як Елине серце, як серце самої Ляни.

Втім, ні. Серце Ляни билося занадто швидко — шалена швидкість, повертаємо, лобове скло, обережно, дзеркальця, капот, тримай кермо, гонщице!

Юж, ти тримай мене, міцно тримай, ось нам і потяг, космічний трамвай, в космос зірватись, не знати туги, не зупинятись, тривати, іти; йди, йди до мене у далечінь, хочеш — кричи, а не хочеш — мовчи, біловороже дивиться ніч, ні, ні себе, ні мене ти не клич, тут ми залишимось попелом вишитим на простирадлах зниклих віків, непередбачено русло означене, русло одне — для моєї ріки, я не причинна, просто зірвалась, виникла звідкись — як монастир, я кандидатка, може, доцентка, та я не знаю, хто мене вчив…

Відсутність ритму. Відсутність себе. Всього відсутність — кров вирує у жилах, нічого нема! Нічого нема! Хвала Хаосу, і вічній напівтемряві, що на небо у дві тисячі дванадцятому впала — хвала!

…— Я ж недарма кошик брала, — непевний голос Ели змусив Ляну розплющити очі і озирнутися довкола. Першим, що вона побачила, був мокрий слід на листі неподалік. Істота встигла підплисти до них ближче… а потім її не стало. — Дивись.

Повертати голову було важко, та Ляна це зробила. Вологий рушник, яким Ела встигла обв’язати голову подруги, значно полегшив цю непросту задачу. Ляна виклалася на повну…

І майже не здивувалася, побачивши цілу сім’ю здоровесеньких із вигляду грибів, яка притулилася на давньому попелищі.

Розділ перший. Практика на узбіччі

У дві тисячі дванадцятому році світ занурився у пітьму.

Причини цього забуті. У подальшому було висунуто кілька досить переконливих версій, з них найбільшого поширення набула одна, про ворожнечу двох наддержав, що не могла не завершитися світовою катастрофою.

Не так уже багато поселень змогло цю катастрофу пережити.

Місто стало винятком.

Бо за кілька днів до занурення світу у темряву Місто було уражене біологічною зброєю.

Райони Міста, що прийняли на себе удар, пізніше були названі Чорним Сектором. Вони знаходилися на узбіччі.

Після того, як Чорний Сектор було уражено, у Місті зчинився хаос. Біозброя перетворювала людей на істот з чорними очима, котрі вбивали і мучили мирних жителів або робили з них собі подібних. Окремі люди тікали з Міста, але доля їхня була жахливою. Біозброя вплинула на зелені насадження, які оточували Місто. Дерева мутували і розрослися: за кілька днів Місто було оточене густим лісом, який ніхто не міг подолати. Ліс був живим і пожирав усіх, хто заходив до нього вночі чи у календарний час, пізніше названий «темними днями». Поглинуті люди ставали особливим різновидом істот; поглинуті лісом істоти перетворювалися на справжніх монстрів.

У перші дні поширення біозброї військові намагалися контролювати її розповсюдження. Так, вони оточили Чорний Сектор і нікого звідти не випускали. Евакуацію було припинено після того, як вивезені з Сектору люди почали перетворюватися на істот.

Останньою групою людей, якій вдалося вирватися з Чорного Сектору, була група Ганни Гроно. На тоді військові полишили свої пости — адже самі «охоронці» у більшості своїй мутували.

На відміну від них, люди, що їх вивела Ганна Гроно, не тільки не перетворилися на істот, але й навчилися захищатися. Вони комбінували Слова — певні біоенергетичні одиниці — у візерунки, породження власних біополів, завдяки яким можна було змінювати навколишню реальність.

За усталеною думкою, здібності до креслення візерунків з’явилися у людей внаслідок позитивного впливу мутації, що інших перетворювала на істот. Ганна Гроно була першою, хто розробив методики для застосування цих здібностей. Завдяки цьому та її особистим лідерським якостям Ганна Гроно незабаром устала на чолі громади вцілілих. У співпраці із Павлом Святозіром, колишнім військовим, Ганна Гроно розробила бар’єр, що ним було огороджено Чорний Сектор і зафіксовано його у субреальності. Після цього, коли світ, якому було не до локальної катастрофи Міста, сам зрушив з місця, Ганна Гроно і Павло Святозір вчасно евакуювали населення у підземні сховища і захистили найпотужнішими візерунками.

Під час світової катастрофи більшу частину Міста було зруйновано, вціліли тільки Чорний Сектор і ліс.

Після того, як зрушення на поверхні на землі дійшли кінця, сонце заступили радіоактивні хмари. З неба падав смертоносний попіл: людське існування було можливе тільки під землею, під надійним захистом візерунків.

Проте ресурси врятованих були майже вичерпані. Тоді Ганна Гроно і Павло Святозір Слово за Словом розробили новий бар’єр, і у певний день простягнули його від лісу до лісу, оточивши кордони Міста. Бар’єр захищав від радіації, очищував атмосферу, біосферу і геосферу. Віднайдені у лісі рослини і впольованих тварин тепер також можна було очищувати, а потім і проводити клонування за допомогою візерунків.

У ті часи остаточного краху зазнала колишня релігія — у руїнах Міста було знайдено тіла створінь, в яких люди впізнали янголів. На зміну старій вірі прийшла нова — віра у Вищого. Певні зміни відбулися і в мові, у письмовій формі якої із винайденням візерунків більшість людей уже не мала потреби.

Завдяки візерункам Ганни Гроно і організаційній роботі Павла Святозіра Місто було відбудовано і поділено на кілька умовних частин: огороджений непроникним бар’єром Чорний Сектор, передмістя, відведене для розведення флори та фауни, та жила частина. Популяція населення почала відновлюватися, у суспільстві запанувала чітка система.