Bogdana reider - Вогні Венеції, Bogdana reider

Підготувавшись, вона ще раз глянула на себе в дзеркало і, відчуваючи легке хвилювання, вирушила на зустріч з Лоренцо. На вулиці вже стемніло, і місто загорілося тисячами вогнів, відбиваючись у водах каналів. Анна йшла вузькими вуличками Венеції, відчуваючи, як її серце б'ється швидше з кожним кроком.

Коли вона дійшла до місця зустрічі, Лоренцо вже чекав її. Він виглядав неймовірно елегантно у своєму костюмі, а його маска надавала обличчю таємничості. Він посміхнувся, побачивши Анну.

— Ти маєш  гарний вигляд, — сказав він, простягаючи їй руку.

— Дякую, Лоренцо, — відповіла Анна, беручи його руку. — Ти теж виглядаєш дуже елегантно.

Вони вирушили до палацу, де мала відбутися вечірка. Величезна будівля була оздоблена вогнями та квітами, а зсередини лунала музика і сміх. Вони увійшли до великого залу, де вже зібралося багато гостей у масках і костюмах. Атмосфера була святкова і загадкова.

Лоренцо представив Анну своїм батькам. Рікардо привітав її з повагою, а Даніель, хоча й виглядав трохи стримано, також привітав її.

— Рада вас знову бачити, — сказала Анна, трохи ніяковіючи, але все ж відчуваючи підтримку від Лоренцо.

— Ми теж раді, що ви приєдналися до нас цього вечора, — відповів Рікардо. — Сподіваюся, ви добре проведете час.

Вечірка була у розпалі. Гості танцювали, сміялися, обмінювалися історіями та насолоджувалися вечором. Анна і Лоренцо також танцювали, знову відчуваючи той зв'язок, який колись їх поєднував.

Під час одного з танців Лоренцо нахилився до Анни та прошепотів:

— Я хочу поговорити з тобою наодинці. Можемо піти на балкон?

Анна кивнула, і вони вийшли на балкон, де було спокійніше і можна було чути лише віддалений шум вечірки. Лоренцо взяв Анну за руки та подивився їй в очі.

— Анно, я знаю, що зробив багато помилок у минулому. Але я змінився. Я зрозумів, що ти для мене дуже важлива. Я хочу спробувати ще раз. Ти можеш дати мені цей шанс

Анна дивилася на Лоренцо, відчуваючи змішане почуття радості та сумнівів. Її серце билося швидше, але вона знала, що не може приймати рішення під впливом емоцій.

— Лоренцо, це дуже важливі слова, — почала вона, намагаючись знайти правильні слова. — Але ми обидва знаємо, що зміни потребують часу, і що довіра не відновлюється за одну ніч. Я ціную твою чесність і бажання все виправити, але нам потрібно бути реалістами.

Лоренцо зітхнув, але його очі світилися надією.

— Я розумію, Анно. Я готовий довести тобі свої наміри діями, а не лише словами. Можемо почати з малого? Просто бути друзями та подивитися, куди це нас приведе?

Анна посміхнулася, відчуваючи, як її серце трохи розм'якшується.

— Це звучить розумно. Спробуймо. 

Вечірка продовжувалася, і вони повернулися до бального залу. Лоренцо та Анна танцювали ще кілька танців, насолоджуючись атмосферою і компанією одне одного. В цей момент вони обоє відчували, що цей карнавал може стати початком нового етапу в їхньому житті.

Наступні дні у Венеції пройшли для Анни як у казці. Вона насолоджувалася красою міста, відвідувала карнавальні заходи та проводила час з Лоренцо, поступово відновлюючи їхній зв'язок. Вони сміялися, розмовляли та відкривали одне одного заново. Лоренцо показував Анні місця, які були для нього важливими, і розповідав історії зі свого життя, допомагаючи їй краще зрозуміти його.

Одного вечора, коли вони сиділи на березі одного з каналів і спостерігали за гондолами, що пропливали повз, Анна відчула, що її серце наповнене радістю і спокоєм. Вона дивилася на Лоренцо і розуміла, що їхнє спільне майбутнє залежить від їхнього бажання працювати над собою і над своїми стосунками.

— Лоренцо, я рада, що ми знову зустрілися, — сказала вона, тримаючи його за руку. — Я бачу, що ти змінився і я дам тобі шанс

— Ти на довго  тут 

— До кінця карнавалу  потім  повертаюсь  в Париж

— Тоді проведемо цей тиждень разом, — сказав Лоренцо, посміхаючись. — Я хочу, щоб ти побачила справжню Венецію, ту, яку знають тільки місцеві.

Вони продовжували свій вечір, гуляючи вузькими вуличками та мостами, насолоджуючись кожним моментом. Лоренцо показував Анні маленькі кав'ярні, де готували найкращу каву, затишні книжкові магазини, де можна було знайти рідкісні видання, і навіть приховані дворики, де росли старі оливкові дерева.

Наступні дні пролетіли як мить. Анна і Лоренцо відвідували карнавальні заходи, танцювали на вечірках, каталися на гондолах каналами та просто насолоджувалися компанією одне одного. Вони відновлювали свій зв'язок, згадуючи минуле і мріючи про майбутнє.

Одного вечора, коли карнавал добігав кінця, вони вирішили провести час на площі Сан-Марко. Вже не було так багато людей, атмосфера стала більш спокійною і романтичною. Вони сиділи на лавочці, спостерігаючи за зірками, що світили над містом.

— Анно, мені здається, що це тиждень — найкращий час, який я провів за останні роки, — сказав Лоренцо, дивлячись на неї. — Я ще раз переконався, що ти для мене дуже важлива.

Анна посміхнулася, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом.

— Лоренцо, я також дуже рада, що ми зустрілися знову. Цей тиждень був неймовірним. Але ми повинні бути реалістами. Я повернуся до Парижу, і нам доведеться вирішити, як буде розвиватися наше життя далі.

Лоренцо кивнув, погоджуючись.

— Я знаю, Анно. Але я готовий докласти всіх зусиль, щоб все вийшло. Давай просто будемо вірити та працювати над нашими стосунками.

Вони обійнялися, відчуваючи, що цей момент — початок нового етапу їхньому життю.

Париж 

Анна якраз підшивала останню сукню  на манекені  готуючись до показу мод  вона домовилася карнавалом Венеції та хотіла передати атмосферу свята  свої нових колекцій коли двері відкрилися  і почулися кроки