Bogdana reider - Вогні Венеції, Bogdana reider

Вона приїхала відпустку, а знайшла кохання

Вогні Венеції

У старовинному місті з каналами та гондолами, де кожен куточок дихає історією, починається наша історія. Це був лютий, час, коли Венеція перетворюється на казкове місце завдяки своєму знаменитому карнавалу. Маски, костюми та атмосфера загадковості заполонили місто. Місто наповнилося туристами та місцевими  котрі зʼїхалися з всіх куточків  світу, щоб відвідати це видовище Анна, молодий дизайнер приїхала до свого дядька Вінченцо  .Так і не доїхав до дому дядька вона попросила таксі зупинитися і вийшла на площі де восью готувались до маскараду .

 

Анна стояла на площі Сан-Марко, зачарована атмосферою, яка панувала навколо. Люди у вишуканих костюмах, золоті та срібні маски, які ховали обличчя, і звуки музики, що лунали з кожного куточка, створювали незабутнє видовище. Вона зробила кілька кроків вперед, вдихаючи морозне повітря, наповнене ароматами смажених каштанів і свіжих круасанів.

 

Раптом її увагу привернула група людей, які стояли біля великої сцени. Анна підійшла ближче, щоб краще роздивитися, що відбувається. На сцені старовинними інструментами одягнуті вони були в старовинні костюми, грали музиканти, створюючи мелодії, які переносили слухачів у далеке минуле. Їхні інструменти — лютні, скрипки, флейти та барабани — наповнювали площу чарівними звуками, змушуючи кожного присутнього відчути себе частиною цієї магічної феєрії. 

 

— Привіт Лесечко  довго не бачилися 

—  Лорнецо  Дівчина подивилася на свого колишнього хлопця  він належав до  злотий молоді  вони росталися  за того  що їхні погляди на життя були занадто різними. Анна завжди прагнула створювати щось нове, а Лоренцо більше цікавили розваги та легке життя. Проте зараз, на тлі цього казкового карнавалу, їхня зустріч виглядала майже нереальною.

— Лоренцо, який сюрприз! — Анна намагалася виглядати спокійною, хоча всередині її серце трішки прискорило свій ритм.

— Я теж не очікував тебе тут побачити, — посміхнувся він. — Як ти? Що привело тебе до Венеції?

 

— Приїхала до свого дядька, — відповіла Анна. — А ти?

 

— Я тут зі своїми друзями, ми вирішили трохи розважитися на карнавалі, — Лоренцо підняв руку, вказуючи на групу молодих людей у блискучих костюмах, які стояли неподалік. 

 

Анна кивнула, але її увагу знову привернула сцена, де музиканти перейшли до виконання ще більш енергійної мелодії. Вона відчула, як музика пронизує її тіло, і їй захотілося танцювати.

 

— Танцюєш? — несподівано запитав Лоренцо, простягаючи їй руку.

 

Анна вагалася лише мить, а потім, всміхнувшись, взяла його за руку. Вони почали кружляти під звуки музики, і все навколо зникло: натовп, холод, навіть різниця в їхніх поглядах на життя. Здавалося, що весь світ звузився до цієї маленької площі, де вони знову були разом.

— Мой батьки влаштовують сьогодні 

 

Вечірку в одному з палаців неподалік, — заговорив Лоренцо, не припиняючи кружляти з Анною в танці. — Може, приєднаєшся? Буде багато цікавих людей, музика, танці... 

 

Анна замислилась. З одного боку, вона приїхала до Венеції, щоб відпочити та відвернутися від роботи. З іншого боку, зустріч з Лоренцо пробудила в ній старі почуття та спогади, і їй було цікаво, як змінилося його життя.

 

— Здається, це може бути цікаво, — нарешті вирішила вона. — Але спершу мені потрібно побачити дядька. Я давно його не бачила і не хочу, щоб він хвилювався.

 

— Звісно, — кивнув Лоренцо. — Я можу тебе підвезти. А потім ми можемо піти на вечірку разом.

— Домовилися, — усміхнулась Анна.

Вони ще трохи порозмовляли, а потім Лоренцо проводив Анну до таксі. Вони обмінялися номерами телефонів і домовилися зустрітися пізніше ввечері.

Анна поїхала до дядька Вінченцо, думаючи про те, як дивно іноді складається життя. Вона згадувала їхні з Лоренцо спільні моменти та не могла не відчувати легке хвилювання від майбутнього вечора

Лорнецо розповів старшому брату і батьку  що зустрів Анну 

— Ти хочеш її повернути ?  спитав Рікардо дивлячись на сина 

— Ага щоб знову поводитися як йолоп і опусти .підколов брата  Даніель — Ви вже як два роки могли бути одружені не поведи ти себе тоді як   нерозумний хлопчисько.

Лоренцо відвів погляд і зітхнув. Його батько Рікардо був людиною серйозною і вимогливою, а брат Даніель завжди був прямолінійним. Він розумів, що їхні зауваження мають підґрунтя, але цього разу він хотів все виправити.

— Я знаю, що зробив помилку, — сказав Лоренцо, дивлячись на своїх рідних. — Але я змінився. Ця зустріч... Вона була несподіванкою, проте я відчуваю, що це шанс показати, що я став іншим. Більше відповідальним.

Рікардо уважно подивився на сина, а тоді кивнув.

— Добре, Лоренцо. Якщо ти справді вирішив спробувати все виправити, я підтримую тебе. Але пам'ятай, що довіра, як і кришталь, легко розбивається і важко відновлюється.

Даніель знизав плечима, але в його очах промайнула тінь підтримки.

— Гаразд, брате. Тільки не підведи її знову, — сказав він м'якше.

Тим часом Анна прибула до будинку свого дядька Вінченцо. Вінченцо був людиною старомодною, але дуже любив свою племінницю і завжди радо приймав її у своєму домі. Вони провели вечір за чашкою чаю, обговорюючи життя та останні новини.

— Анно, здається, у тебе щось на думці, — зазначив дядько, помітивши її роздуми.

Анна усміхнулася.

— Так, дядьку. Я зустріла Лоренцо на площі Сан-Марко. Він запросив мене на вечірку, яку влаштовують його батьки. Я думаю, піти.

Вінченцо кивнув.

— Це добре, дорога. Іноді варто дати людям другий шанс. Але будь обережною і прислухайся до свого серця.

Після розмови з дядьком Анна відчула, що її рішення було правильним. Вона вирушила до своєї кімнати, щоб підготуватися до вечірки.

Анна дістала вечірню сукню і маску, які дбайливо вибрала для такого особливого випадку. Її сукня була ніжно-блакитного кольору, з елегантними вишивками, що нагадували хвилі лагуни. Маска, прикрашена блискітками та пір'ям, гармонійно доповнювала її образ, надаючи йому загадковості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍