Сергій Клемін - Легка пробіжка, Сергій Клемін

– Гаррі, я завжди вважала її пунктуальною та уважною до дрібниць. Мене це навіть трохи дратувало.

– Як і стара рок-музика, – усміхнувся Гаррі.

Лінда прикинулася, що не почула цих слів.

– Я здивована не менше за тебе, але сподіватимемося, що десь тут все-таки є містечко. Ми ж їдемо строго за маршрутом?

У цей момент машину різко струснуло. Гаррі машинально вилаявся, але в наступну секунду приємна усмішка знову розтіклася по його обличчю.

– Так, ми їдемо правильно, але мене трохи дивує інше.

– Суцільний ліс? Але, можливо, все-таки…

– Ні, справа навіть не в цьому, – м’яко перебив її Гаррі, – якщо тут неподалік є містечко, то в ньому мають бути якісь фабрики, супермаркети, лікарні, пошта.

– До чого ти ведеш? – тихо спитала Лінда.

– Це означає, що вказаною дорогою повинні буквально носитися машини, що везуть що-небудь у місто, або вивозять якусь пошту. Ти про це думала?

– Чорт!

Лінда злегка стиснула кулаки і кинула гнівний погляд на пролітаючі сосни, які щедро кидали широкі тіні на дорогу. Схоже, Гаррі має рацію, і з цим аргументом не посперечаєшся. Навколо жодного натяку на місто, тоді як згідно з картою, вони вже буквально до нього під’їжджають. Все це виглядало більш ніж дивно. Їй хотілося зараз вибухнути гнівом, але це було б настільки недоречно в компанії Гаррі, який, незважаючи на втому, вів машину і ні в чому не винний; більше того, вона збиралася за кілька місяців вийти за нього заміж. А це вже не дрібниці. В одному вона переконала себе точно – як тільки вони доберуться до Оазис Хілл, вона висловить Єві Бун все, що вона про неї думає.

Тільки зараз Лінда почала глибоко шкодувати, що кинула всі свої справи і зачепивши з собою Гаррі з новим сірим Volkswagen, вирушила в цю тривалу поїздку незрозуміло куди. Найближчим містом на карті був Ембервуд, але до нього було їхати ще кілька десятків кілометрів, для цього потрібно було повернутися на основне шосе; проте подруга про Ембервуд нічого не говорила. Вона говорила саме про Оазис Хілл. Боже, скільки щастя в цій назві! І де воно – це містечко? Була б Лінда більш кмітливою, помітила б ці розбіжності ще на старті. Адже на карті чітко написано – 1149b, тобто у цьому квадраті суцільна лісова смуга. Як вона відразу це не помітила, хоча, заради справедливості, промовчав і Гаррі. Залишалася лише слабка надія на те, що в цій чортовій хвойній смузі за дивним позначенням 1149b все-таки ховається невелике містечко.

«Крихітка» продовжувала свій шлях. Подекуди вздовж цієї жалюгідної пародії на дорогу проросла висока трава. Досі жодної машини не зустрілося. Гаррі ця думка навіть трохи втішала: адже якщо якась вантажівка вискочить на дорогу, вони просто не розійдуться. Дорога не розрахована на такі ситуації, хіба що якщо тут ганяють велосипедисти, проте їх теж не було видно. Сонце повільно ховалося за горизонтом, відкидаючи поверх вікових сосен золотисто-жовтогарячі промені. Думка про те, що вони дістануться міста лише в ночі (якщо їм пощастить і вони дістануться), здавалася все більш реалістичною. Але з іншого боку, міркував про себе Гаррі, повинні бути якісь пригоди напередодні їхнього весілля. Потім буде що згадати. Зрештою, їхній перший секс після тижневого знайомства стався якраз у схожому лісі, серед таких же дерев та чагарників. У цьому було щось страшенно романтичне. Гаррі трохи посміхнувся. У цей момент по радіо якраз тихо грала відома Let’s Spend the Night Together гурту The Rolling Stones, ніби нагадуючи, що коханням потрібно займатися частіше та більше. У перший рік їхнього знайомства, коли вона ще навчалася на останньому курсі університету в Віллоубрук і мріяла стати професійним редактором якогось модного глянцевого журналу, вони кохалися чи не через кожні два дні. І хоча робота мережевого інженера в маленькій айтікомпанії у нього забирала чимало часу, вони займалися сексом багато і до втоми. Гаррі схвально подивився на Лінду, яка вже тяглася за таблетками, намагаючись таким чином себе заспокоїти. Страшно подумати, їй було лише двадцять чотири, але коли вона була не в настрої, їй можна було б дати всі тридцять п’ять. Втім, це не так і погано, але й не сказати, що добре.

Характерна для дороги жовта смуга давно закінчилася, так само, як і сам асфальт, та й сама дорога, якщо було б доречним це слово, давно перетворилася на вузьку лісову стежку, якою, зазвичай, ходять грибники, пробираючись в середину лісу. У шкільні роки Гаррі любив ходити в ліс із бабусею чи старшою сестрою, щоб збирати гриби; саме такі «грибні» стежки збереглися в його пам’яті. Але ні грибників, ні велосипедистів, будь-яких людей взагалі на шляху не було видно. Враження, ніби вони – Гаррі і Лінда залишилися єдині в цьому хвойному всесвіті.

Гаррі озирнувся, природа в цих місцях все-таки вражала своєю красою і пишністю. Пахло хвоєю вечірнього лісу і ще чимось. Дерева якось незграбно вистроїлися в ряди по обидва боки вузької дороги. Вся ця краса була варта того, щоб хоча б на секунду завмерти від подиву.

Лінда майже цілу годину мовчала і раптом несподівано верескнула від радості. Її щоки навіть почервоніли.

– Нарешті! Ми під’їжджаємо до нього. Навіть не віриться.

Вона радісно показала рукою на невеликий білий білборд, що виглядав попереду з-за дерев. Гаррі звернув на нього увагу. Там великими літерами було написано «Ласкаво просимо до Оазис Хілл. Тут на вас чекає тільки рай». Він подумав, що слова про рай виглядають якось дивно, особливо на тлі того, що місто не може собі дозволити зробити нормальні дороги для машин. Втім, за кілька хвилин він змусив себе взяти свої слова назад. Тепер вони їхали широкою асфальтобетонною дорогою, яка була акуратно розкреслена жовтою лінією. «Крихітка» їхала плавно й легко, а попереду – на горизонті замаячили дахи білих дерев’яних будинків та шпиль над частиною якогось місцевого собору.