Наналі Найт - Смерть за гроші, Наналі Найт

 Мартін знову закурив біля автобусної зупинки. Викурив цигарку і викинув у відро для сміття недопалок, закашлявся. 
-"Треба кидати палити."-подумав він.
 До нього під'їхав автобус. Він зайшов, заплатив за проїзд дрібницею і сів біля вікна. За ним зайшла вагітна жінка в жовтій сукні. Місць більше нема.
 Вона просить поступитися місцем одного типа, який сидів попереду Мартіна.
- Від'їбись!-сказав на це той, мабуть, п'яний пасажир.-Я місце своє не віддам, якийсь повії з пузом!
 Дівчина промовчала. Усі сиділи, не звертали уваги на неї. 
-Сідайте.-Мартін підвівся з місця і допоміг сісти молодій мамі.
-Дякую вам.-усміхаючись, подякувала дівчина.
-Немає за що.
 Він простояв чотири зупинки і дві сидів. Вийшов з автобуса приблизно за півгодини. Відійшовши від зупинки, Мартін знову закурив. 
 Він знову глянув на час. Було п'ять вечора. 
-"Швидко час летить."-зауважив Мартін.
 Після паління він пішов вулицями. За кілька метрів він знайшов будинок, де проходитиме гра. Там була велика черга. Біля входу стояла охорона зі списком. Мартіну вони нагадували тих людей, які пристрелили чоловіка сьогодні. 
 Він став у чергу. Серед гравців були переважно дорослі, які не мали грошей. Також були підлітки і навіть старше покоління, але головне серед них були статні люди. Вони виділялися серед черги чистим та охайним виглядом. 
 Минуло близько двох годин, він дійшов до початку черги.  Не був останнім, але час зайняв багато.
-"Схоже, тут гарний контроль."-подумав той.
-Ваше прізвище?-спитав чоловік в окулярах, як тільки Мартін підійшов до нього. 
-Стоун, Мартін Стоун.-відповів він.
 Чоловік пройшовся очима величезним списком і кивнув. 
-Огляньте його.-сказав той іншим.
 До нього підійшла охорона. Мартін розвів руки вбік. Його обмацали та повідомили, що нічого підозрілого немає.
-Ваш номер. -сказав охоронець в окулярах і вручив квиток з номером 104.-Проходьте. Можете користуватись усіма послугами, все оплачено з квитком.
 Мартін зайшов до цього приміщення. Напрочуд воно було величезне. Посередині зали стояв, мабуть, ведучий гри та величезний барабан. Окрім них, була купа гральних автоматів і не лише. Через натовп неможливо все розглянути. На стелі була плазма, що показує номери квитків. Мартін зрозумів, що ще довго доходитиме черга.  Біля плазми було показано знак бару та стрілку праворуч. Треба випити на удачу,спала на думку його голову.  Мартін пройшовся залом і повернув, відповідно, праворуч. У кімнаті були столики та сам бар із алкоголем.  Він підійшов до нього.
-Двісті грамів коньяку, будь ласка.-попросив чоловік у бармена. Чоловік кивнув і дістав склянку з-під столу, поліз до величезних полиць з алкоголем.
 Бармен взяв скляну пляшку коньяку та налив відвідувачеві. Мартін узяв склянку і випив.
-Дякую.-сказав він, віддаючи склянку.
 Він підвівся з стільця і ​​пішов далі.
 У величезній залі також багато народу. Мартін глянув на плазму, ще не його черга. У приміщенні були два великі чорні дивани. На одному з них сиділо двоє. Стоун підійшов до другого дивана і сів на нього. Діставши телефон, він хотів подивитися котра година. Один пропущений від Сари.
-"Пізніше передзвоню."-вирішив Мартін.
-Чи можна до вас сісти?-запитав ніжний голос. Мартін підняв голову. Перед ним стояла дівчина в червоній сукні, її чорне волосся зібране чорним крабиком.
-Звичайно.
 Вона присіла поряд із ним. 
-Бачу, ви тут уперше.-сказала пані, хитро посміхаючись.
-Правильно помітили.-відповів Мартін.-А ви, мабуть, тут постійно?
-Не зовсім.-вона продемонструвала бейджик "Заступник директора казино Дженніфер Беннет".-Я заступник цього казино-міс Беннет.
-Неймовірно.
-А вас як?
-Мене звуть Мартін.-відповів просто він.-Чесно кажучи, я не зовсім розумію, в чому суть гри...
 Дженніфер засміялася.
-Як можна грати, не знаючи правил?-спитала вона.- Гаразд, розкажу. Є величезне колесо, тобто барабан. Бачиш?
 Дівчина вказала на середину зали, де був синьо-чорний барабан, оточений натовпом гравців.                                         -Бачу.-кивнув Мартін.
-Так от, на ньому є один сектор із грошима, а решта з написом "смерть". Коли випадають гроші, то ти забираєш мільйон, а якщо смерть то... тебе повинні вбити за сім днів.
-А це хіба законно?-захвилювався Мартін.
-Мій дідусь, який вигадав цю гру, має брата-суддю, тож із законом проблем немає.-розповіла дівчина. Вона підморгнула йому.
 Цієї секунди в повітрі пройшов звук пострілу. Мартін смикнувся і глянув у бік звуку.
-Не бійся, тут бувають іноді одразу на місці вбивають.- Спокійно пояснила Беннет.
-Тобто і мене так зможуть одразу?-спитав він.
-Малоймовірно.  Вони вбивають одразу лише низьких за статусом людей.
-"Тепер зрозуміло, що сталося тоді у смітника.-зрозумів Мартін.-Чорт, у що я вляпався?"
-А якщо мене не вб'ють за сім днів?-поцікавився він.
-Ти отримуєш половину суми.-відповіла дівчина.- Але неможливо вижити, практично...
 Стоун глянув на плазму.  П'ять цифр стояли поспіль, у тому ж число 104. 
-Мені пора.-сказав той.
-Успіху тобі.-побажала йому Жаннет.-Якщо все вийде, можемо випити вина наодинці.
-Вибач, але я одружений.-відмовився Мартін і пішов до натовпу.
 Протиснувшись серед інших гравців, він став біля ведучого.
-Стоун?  Ви вчасно!-вигукнув радісно він, у костюм такого ж кольору, як і барабан.-Повертайте барабан!
 Мартін підійшов до барабана і крутнув його.  З величезною швидкістю обертався, поступово знижуючи швидкість. До стрілки наближалося слово "гроші". 
-"Невже виграю?"-питав Мартін сам у себе, він не вірив такої удачі, але сподівався на неї.
 Але зі слова "гроші" стрілка ковзнула ліворуч і зупинилася на "смерті".
-На жаль, ви не виграли.-повідомив ведучий, так само посміхаючись.- Щасти вижити!
-Дякую.
 Мартін пішов. Його біля виходу чекала Жаннет. 
-Ну як?
-Нічого не вийшло. 
- Зрозуміло, тоді щасти вижити.-попрощалася з ним вона і пішла в натовп.
 Мартін подався додому, не вірившм у цю нісенітницю.
 Всю дорогу він обертався назад і оглядався на всі боки.
Через час Стоун був біля квартири Крейга. Відчинивши двері запасними ключами, він зайшов. 
 Крейг лежав на дивані з голим торсом. На підлозі було розірвано упаковку презервативів. 
-Ну, як гра?-спитав він.
-Нічого не виграв, у принципі той самий лохотрон.- відповів Мартін.-А як твоє усамітнення?
-Вона навіть досвідченіша, ніж я! -сказав Крейг.
-Я ж казав, що вона повія.
 Крейг кинув у Мартіна синю подушку, що була в нього під головою. Мартін відбив ту подушку та показав середній палець. 
-Вона просто старше мене ось і все!                      
 Його телефон завібрував. Стоун дістав з кишені телефон.  Дзвонить Сара.                                                                                -Так?
-Чому ти трубку не взяв?-грізно спитала дружина.
-Я був на співбесіді.-збрехав Мартін.-Щось трапилося?
-Навіщо ти без попиту провів сина додому?-запитала вона. Цієї хвилини у двері квартири почали голосно вламуватися. 
-Агов, якого...
 Не встиг Крейг і сказати, як його заткнув одним жестом Мартін. 
-Що у вас відбувається?-цікавиться Сара, почувши шум.
Мартін відключився. У двері ще вдиралися хвилин п'ять, а потім припинили і пішли. 
-Чуваче, що це за херня?-спитав Крейг у нього.
-Пізніше поясню, як поговорю із Сарою.-відповів Мартін.
Він дзвонить їй. 
-Пробач, сусіди стукали.-знову збрехав чоловік.
-То чому проводив сина без моєї згоди?-повторила запитання Сара.
-Просто захотів поговорити з ним.-легко відповів він.
-Гаразд. Завтра батьківські збори.-повідомила вона.- Тільки спробуй туди прийти!
-Мені Тім сказав, що його Біллі кривдить.-пояснював Мартін.-Він сам попросив прийти та поговорити з його батьками. Я пообіцяв йому, що прийду.
-Сама розберуся.-розлютилася дружина і відключилася. 
Мартін важко зітхнув.
-То що відбувається?-спитав ще раз Крейг. 
 Мартін розповідав усе, як йому пояснювала міс Беннет.
-Чорт, а я казав, що це добрим не закінчиться!-скаржився Картер.-Вони тепер знають, що ми тут живемо.
-Просто рідше виходь на вулицю і коли таке трапляється не відкривай і, бажано, не галасуй.
-Чудово, тепер і вдома не безпечно!
-Я з тобою половиною грошей поділюсь, якщо виживу.
-Гаразд, рот прикрив.