Катерина Мединська - Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська

– Виходить, що ти особистий кур'єр Лізи? – з прихованим сарказмом кинув Даніель. Дівчинка лише посміхнулася куточком губ.

– Я її сестра, – відповіла вона так, ніби розкриваючи якийсь секрет. – Ви мабуть здивовані, бо жодно разу не бачили мене і ніхто про мене особливо не згадував. Можливо, тому, що я волію залишатися в тіні.

– Мене нітрохи не цікавите ви, і ваша сестра. – Даніель спробував звучати байдуже, але в його голосі пролунав натяк на цікавість. Дівчинка усміхнулася.

– Ви навіть не прочитаєте записку? – наполягала вона.

– Ні. – Шкода, мені було дуже цікаво, що вона вирішила зробити. Я спочатку хотіла прочитати записку, але вона заклеїла конверт. Ліза потрапила у скрутну ситуацію. З одного боку – багатство Річарда, а з іншого – ви. Даніель здригнувся. Він знав, що має відвернутися, але не міг відірвати погляду від її зацікавлених очей.

 – Ну, тоді я дозволяю тобі прочитати листа замість мене, – впевненно сказав він.

– Ну, тоді я дозволяю тобі прочитати листа замість мене, – впевненно сказав він.

Дівчина з посмішкою розгорнула листа. Даніель не міг відвести здивованого погляду від сестри колись коханої жінки. Вони були такі різні! Тонка, ніжна Ліза і ця висока, худа дівчина зі світлим пухнастим волоссям, яке обрамляло худе обличчя, вкрите веснянками. Окуляри в химерній оправі та брекети додавалі їй дивакуватості, але в в її очах, колір яких нагадував літнє небо, світився несподівано м'який і теплий блиск.

 – Що там написано? – поцікавився Даніель.

Її голос звучав трохи насмішкувато, але в очах читалася якась сумна іронія.

– Все цілком очевидно, – сказала вона, подивившись на нього. – Вона хоче і Річарда, і вас. І, звичайно ж, не збирається відмовлятися від вашого роману. І, звичайно ж, не збирається відмовлятися від вашого роману.

Дівчина зачитала рядки листа, пародуючи сестрину інтонацію настільки точно, що стало тошно. «Милий Даніель, моє серце розривається від думки, що ми так і непорозумілися. Можливо, нам потрібно зустрітися як завжди у готелі та обговорити все у більш спокійній обстановці? Як завжди тільки твоя, Ліза».

Ці слова прозвучали як знущання, і Даніель раптом зрозумів, що не знає цю жінку зовсім.

– І що ти думаєш про це? – поцікавився Даніель з усмішкою.

– Зважаючи на те, що я чула, коли підслухувала вас, – зізналася дівчинка, не відводячи погляду. – Ви любите її і хочете зробити своєю дружиною, але ж ви не з тих, хто мириться з другим місцем. Ліза вийде заміж за мільйони Річарда, і це факт. Гроші та увага – це її релігія, а дзеркало – її найкращий друг.

– Ти не дуже хорошої думки про свою сестру, – констатував він.

– Я завжди прагну справедливості. І неважливо, що я наймолодша і, можливо, найменш помітна в нашій родині. Коли бачу, що хтось обманює або чинить несправедливо, я не можу мовчати. У мене є свій голос, і я буду його використовувати, щоб відстояти те, що вважаю правильним. Хоча повірте, ніхто не звертає уваги на мою думку. Можливо вам не варто цього робити.

Даніелю стало шкода дівчинку. Вона була дотепною і тямущою, милою і кумедною, але навряд чи цього було достатньо її батьків – спадкових аристократів.

– Як тебе звати? – запитав Даніель, намагаючись розгадати загадку її сумних очей.

– Ніколь, – відповіла та й усміхнулася.

 – Мабуть, твій батько хотів сина? – припустив Даніель, підкреслюючи контраст між її внутрішнім світом і жорстокими реаліями її життя.

І вона весело засміялася.

– Та ви реально кмітливий, – кинула вона, не приховуючи своєї зарозумілості. – Але моя зовнішність турбує батька значно більше.

– Тобі теж не легко, – промовив він м'яко.

– Така моя доля, – відповіла вона, опустивши очі. – Зрештою, не всі у цьому світі мусять бути гарними. Головне – знайти свою цінність.

– Можливо, ти рано засмучуєшся. З віком твоя зовнішність може змінитися і ти перетворишся... – Він замислився, шукаючи правильні слова у «симпатичну дівчину», але це було неможливо, тому що не було жодного натяку на таку бажану трансформацію. – У сильну жінку.

Ніколь знову весело засміялася і в цьому сміху була якась дивна легкість. Вони обоє зрозуміли, що її трансформація в красуню зовсім неможлива. Даніель спіймав себе на тому, що й сам сміється, не тому що глузував з неї. Він зрозумів, що ця ситуація, яка спочатку здавалася такою незручною, насправді допомогла йому розлабитися.

– Мені чотирнадцять. Всі мої однокласниці вже перетворилися на красунь. І я теж перетворилася, але на чудовисько. До того ж, ще й виросла вдвічі. У сенсі стала вищою за всіх у класі, навіть вищою хлопців. Внаслідок чого у мене погіршився зір і довелося носити окуляри. Моя мама вирішила виправити мої криві зуби і повезла мене до лікаря, який одяг мені ці моторошні скоби на зуби. І тепер матінка ридає щоразу, коли бачить мене довше за п'ять хвилин, а батько кричить заберіть її геть з моїх очей.

Весела інтонація дівчини під час розповіді про свої "недоліки" змусила Даніеля повірити, що вона цілком змирилася зі своєю зовнішністю.

– Знаєш, мені здається, що в тебе є щось краще за зовнішність. Наприклад, харизма.