Світлана Бонд - Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд

- Ви не уявляєте, як я була рада бачити Галинку, - розмірковувала Діана, плюнувши на стару праску, що знайшлася в кухарки. Замість прасувальної дошки тверде ліжко з відгорненою ковдрою. - Хоча того літа вона мені кілька разів у жахах снилася.

- Впевнена, це був не сон, - засміялася Аліса.

Поки вони згадували тогорічні історії, Христина схопила зі столу олівець і, розмістивши його між вказівним і середнім пальцями, піднесла до рота, наче цигарку. З пафосним обличчям затягнулася і видихнула уявний дим. Дівчата підіграли її жарту, схопилися за шиї та почали зображати епілепсію. Аліса так загралася, що в припадках звалилася на ліжко, не перестаючи сіпатися.

Під гучний сміх вони принюхалися. Коли запахло гаром, Аліса вскочила і кинулася до ліжка, що стояло поруч. У момент їхнього спектаклю, праска, яку Діана поставила на ліжку, впала і пропалила простирадло.

- Хоча б не на краватку, - вона витягнула праску з розетки та поставила на підлогу. - Псування святого Галинка точно не пробачить, а нову тут не знайти.

- Не бачу проблеми, завжди можна вирізати з її спідниці, - відгукнулася Христина, поправляючи похмурий макіяж біля дзеркала. Чорні тіні й довге волосся такого ж кольору робили її шкіру дуже блідою. Цього вона й домагалася, влітку навмисне уникала сонця, аби засмагою образ не зіпсувати.

Перший рік директорка не хотіла брати її на роботу, обґрунтовуючи тим фактом, що в житті надто мало фарб і радості, а Христина своїм незадоволеним обличчям буде псувати дітям настрій. Але коли Галина Андріївна побачила підлеглу в ділі, раптом змінила свою думку. Та й не любила ця жінка брати на роботу нових людей, невідомо, як новачки поставляться до її капризів. А в їхньому районі, що охоплював кілька маленьких містечок, знайти нових працівників доволі проблематично.

- Думаю, вирізаний трикутник на своєму балахоні вона не помітить, - Діана повісила на шию зелену краватку і покрутилася біля дзеркала, уявляючи носіння цієї речі щодня. - Аби тільки ми не палили.

Пародія реакції директорки на сигаретний дим була особливим видом гумору. З такого вони могли жартувати вічно і ніколи не набридало. Взагалі палити в таборі заборонялося, за територією теж, але були індивідууми, яким все ж таки хотілося подиміти й не було сил терпіти.

Іноді вони могли збігати за територію табору, здебільшого на тихій годині, або ж уночі, щоб не дай боже не потрапити на очі Галині Андріївні, інакше вона починала кашляти й задихатися, вдаючи з себе вмирущу, аби позбавити табір вожатих, що палять. Тому тридцятирічні чоловіки, подібно до школярок, ховали цигарки й закушували ялинкою, а потім виливали на себе півфлакона парфумів, показуючи, що вони теж за здоровий спосіб життя.

Коли час наближався до десятої вечора, а головний контролер табору готувався до сну, дівчата почали збиратися. Христина не стала бігти в кімнату, вона вже готова: у рваних джинсах, майці та чорній мантії з капюшоном.

Аліса з Діаною витратили на збори трохи більше часу. Обидві в джинсових шортах і світлих футболках. Рятуватися від комарів вирішили не теплим одягом, а звичайними спреями. Саме час перевірити їхню ефективність.

Хвилин десять вони крутилися коло дзеркала. Діана з її блакитними очима злегка підфарбувала вії тушшю, а темне волосся, що доходило до лопаток, відкинула назад, демонструючи вуха, які були всі в сережках. Кілька місяців тому проколола хрящ, з'явилася дивна залежність. Хотіла б і язик проколоти, але потім дійшла до висновку, що це вже занадто.

Аліса, яка стояла поруч, провела пальцями по світло-каштановому волоссю, яке вона накрутила ще до приїзду в табір. Під світлом лампи воно блищало особливо сильно. Фарбуватися не стала, та й у свої дев'ятнадцять не любила цю справу. Природа подарувала їй карі очі та довгі вії, що вже робили її погляд яскравішим і не потребували додаткового розфарбовування.

- Для кого ви так вбираєтеся? Все одно темно буде, - Христина розглядала свій французький манікюр. Минулого року керівництво обіцяло секатором обрубати, але вони ще ці не бачили - набагато довші.

Подруги переглянулися і немов прозріли.

- Для себе! - відповіли одночасно.

- Охоче вірю, - вона похитала головою. - До того ж нормальних чоловіків тут немає. А ті, що є, вже зайняті.

- А ти для свого Міші більше не наряджаєшся? - запитала Діана.

Христина стала в центр кімнати й покружляла.

- Ось. Досить нарядно?

- Цілком.

Телефоном хлопці сказали, що вже підходять, тож дівчата, зачинивши кімнату, вирушили в іншу частину табору, куди зазвичай ніхто й ніколи не заглядав. Це вважалося місцем їхніх посиденьок. Безліч сухих дерев, а також молодих ялин і беріз приховували вожатих від сторонніх очей. Темряву розбавляло світло двох ліхтарів, розташованих вдалечині. В центрі їхньої галявини невеличке коло з каменів, де іноді розводили багаття.

Зазвичай на пікнік всім табором вони ходили в інше більш барвисте місце, а тут можна посидіти своєю компанією і йти далеко не потрібно. Ця територія вже давно закріпилася за ними, а інша група вожатих відпочивала в протилежному боці. Порушувати спокій одне одного вони не мали права, і навіть повз пройти було заборонено, аби тільки своїми кислими пиками нікому настрій не зіпсувати. Попри відразу, було в їхніх стосунках якесь взаєморозуміння.