Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

жорстока.

— То ти пропонуєш відпустити цю диверсантку?

— Всі ж ми мертві, не сьогодні-завтра, — мовив Гевлок.

Ось вона, нарешті висловлена вголос, правда! Єдине, про що

думали всі вони. Усі — але тільки не Мертрі.

— А ти що, був безсмертний — до того, як ступив на борт цього

корабля? — запитав він сухим і холодним, мов змія-гримучка, голосом. — Адже, незалежно від того, коли ти плануєш померти: за тиждень чи за сімдесят років, у нас є способи це зробити.

— Так, сер, — мовив Гевлок, минувши останній поворот і

звернувши до свого кабінету. — Вибачте, сер.

Знову бренькнув зв’язок: іще хтось приєднався до розмови.

Вираз Кененового обличчя був такий рішучий та лютий, що

Гевлок ураз пройнявся недовірою до головного інженера.

— Доповідаю: готовий до виконання обов’язків! —

відрапортував Кенен.

— Стривайте! А що цей тут робить? — запитав Гевлок.

— Я підключив сюди твою міліцію, — пояснив Мертрі — саме в

той момент, коли Гевлок ковзнув до свого кабінету. — Якщо ми

відбиваємо абордаж, то без них нам не обійтися.

— Мої люди готові, — не кліпнувши й оком, доповів головний

інженер. — Тільки скажіть нам, у якому місці ті сучі сини лізуть

до нас, і ми дамо їм гідну відсіч.

«О Боже! — подумав Гевлок. — Висловлюється, наче вліз у

кіно. Це жахлива ідея…»

— Пане Гевлоку! — сказав Мертрі. — Хочу попросити вас

відкрити силам міліції припаси бойової зброї.

— З усією повагою, сер! — сказав Гевлок. — Я не думаю, що це

добра ідея. Це ж не стрільби кýльками з фарбою. Тут нам світить

справжній бій. Ризик навіть вогню на упередження…

Голос Мертрі був спокійний, холодний і лиховісно різкий.

— Чи правильно я розумію вас, пане Гевлоку, що ви так

нікудишньо тренували цих людей, що ви певні: нам краще

відбиватися від нападників фарбовими кульками?

— Ні, сер, — заперечив Гевлок. А тоді ще й додав, сам собі

дивуючись: — Але я стверджую, що на цей момент передчасно

було б видавати бойові набої. Мені здається, нам слід довідатися

трохи більше про те, чого від нас вимагають, перш ніж удаватися

до подібної ескалації.

— Це така ваша професійна думка? — спитав Мертрі.

— Так.

— А якщо я накажу вам видати цим людям бойові набої?

Наомі стояла біля ґрат, пальцями стискаючи вічка сітки. Її очі

були широко розплющені й серйозні. Гевлок одвів погляд од неї.

Коротке зітхання Мертрі було мов удар кулаком.

— Ну, не заганятиму вас у таке становище, де б вам довелося

вибирати, — сказав Мертрі. — Головний?

— Так, сер? — відгукнувся головний інженер.

— Передаю вам мої особисті безпекові коди. З ними ви

зможете взяти зброю та спорядження зі зброярні. Ви зрозуміли

мене?

— Зрозумів, сер! Ясно як Божий день, — відповів головний

інженер. — Та ми з цих виплодків решето зробимо, аж ви в ті

дірки зорі побачите!

— Належно це оціню, — пообіцяв Мертрі. — А зараз вибачайте, джентльмени.

Зв’язок урвався.

— Що діється? — запитала Наомі. Вже не було теплоти в її

голосі — в ньому звучав справжній страх. Чи й гнів? Тут не

добереш. Гевлок не відповів їй. Зброярня була далеченько від

головного безпекового поста — не так, як буцегарня. Навіть коли

б він поквапився, то нізащо не опинився б там швидше за інших.

Ну, а якби й випередив, то що б він їм сказав?

Але шафка з пістолетами тут, напохваті. Можливо, якби він

приєднався до них, то принаймні бодай трохи контролював би

ситуацію?

— Гевлоку, що діється?

— Нас беруть на абордаж, але ми вчинимо опір.

— Це «Барбапіккола»?

— Ні, це «Росинант».

— Значить, вони прийшли по мене.

— Гадаю, що так.

Гевлок узяв пістолета з пістолетної шафки.

— Якщо це Алекс і ви застрелите його, я не допомагатиму вам,

— сказала Наомі. — Якщо він постраждає, то, хоч би що сталося

потім, ми з вами більш не дружимо. І навіть якщо я знайду

спосіб урятувати вас, то дозволю вам згоріти.

Забринів монітор. Хтось із поверхні планети домагався зв’язку.

Гевлок негайно увімкнув зв’язок. На екрані з’явилось обличчя

доктореси Окойє: чоло наморщене, а її очі туди-сюди