Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

шастають, от ніби вона шукає щось. У її зіницях виразно мерехтіли зелені

блищики, й від цього видовища Гевлокові мов морозом сипнуло

по шкірі.

— Пане Гевлоку? Це ви на зв’язку?

— Перепрошую, але нам не до розмов наразі, докторесо.

— Це ж ви координуєте скиди? Я хочу знати, чи можемо ми

отри мати…

— Це щось таке, без чого люди помруть, якщо я не владнаю

цього протягом наступних п’яти хвилин?

— П’яти хвилин? Та ні…

— Тоді мусите почекати з цим, — сказав Гевлок і урвав зв’язок.

Центральний шлюз технічного обслуговування був якраз

найближчий до буцегарні. Товкотня буде біля кімнати шафок, шлюзу аварійної декомпресії та на перетині з коридором

техобслуговування. Він здогадувався, що головний інженер

поставить своїх людей на другу й третю точки, а шафки лишить

без охорони. Можливо, пришле парочку й до буцегарні:

захистити останній оплот. Але передумає — і не зробить цього.

Найімовірніш кине всю братву на знищення диверсанта. І всі з

бойовим спорядженням. Цікаво: а чим захищатиметься ворог?

Бойовим обладунком? Можливо. Можливо…

— Нам не слід цього робити! — сказала Наомі.

— Мені це, як і тобі, не до вподоби, але ж не на те воно вийшло.

— Ти так про це говориш, мов про якусь чисту фізику. От ніби

тут немає жодної альтернативи. Та це ж дурня! Вони прийшли

сюди тільки по мене. Відпусти мене — то й вони заберуться геть.

— Але ж є й інший спосіб їх прогнати, — відповів Гевлок, ладуючи пістолета бойовими.

— Це ж він так сказав, чи не правда? Нестеменнно він!

— Не відаю, про кого це ти, — відказав Гевлок.

— Про Мертрі. Великого твого боса. Сам знаєш, як у тебе це

виходить. Погамаєш ту локшину, що він начіпляє тобі на вуха, та вже й віриш, от мов це твоя власна думка. Не той це момент, щоб його слухатись. Цим разом він ухвалив хибне рішення. Та й

досі, либонь, він не раз схибив.

— Але ж не він сидить у буцегарні. Не знаю, чому ти

присвоюєш собі право так судити інших.

— Тоді мені просто не поталанило, — сказала вона. — Коли б не

збіглося так, що й ти був тоді у відкритому просторі, бавлячись у

свої воєнні ігри, я б спокійно знешкодила вашу бомбочку й

вшилася б геть, перш ніж хтось із ваших про це дізнався б.

— А яке добро було б із того, що я відпустив би тебе? Це б

анічогісінько не змінило. Кораблі наші все одно попадають.

Немає ж тут нікого такого, хто б вирятував нас із біди. І ти нічим

не зарадиш цьому лихові.

— А мо’, й зарадила б! — заперечила Наомі. — Я ладна й

загинути, намагаючись допомогти всім. А не шукаючи способу, як повбивати людей, а чи спостерігати, як вони гинуть.

Гевлок зціпив зуби. Його вказівець ліг на запобіжник, і він

заплющив очі. Це ж так легко: націлитися на клітку. І вгатити

кулю в сіть, аби загнати Наомі назад, углиб клітки…

Але ні: він не збирався це зробити. Навальною хвилею, поміж

двох ударів серця, пронизало його почуття звільнення: сягнуло

від грудей до пальців рук і ніг. Гевлок відштовхнувся і, підпливши до неї, увів свій код в електронний замок. Клац! — і

клітка відчинилася.

— То й ходімо! — сказав він.

Розділ сорок перший. Елві

Наукове найменування виявлених організмів завжди було

нелегкою справою. Присвоїти назву новому організмові на

Землі чи й на більшому просторі Сонячної системи — це завжди

було забарним, марудним процесом, тож цей раптовий, масований наплив зразків із Нової Землі переповнить, либонь, наукову літературу на десятки років. Адже розмаїття тутешніх

істот аж ніяк не обмежувалося самими лише ящірками-дражнилками чи отими комахоподібними літунами. Тут кожен

бактеріальний аналог буде новинкою. Кожен одноклітинний

організм виявиться чимсь незнайомим. Он одна тільки Земля

спромоглася аж на п’ять сфер життя. На шість — якщо пристати

на гіпотезу Фітьяні. Елві й припустити не могла, щоб екосфера

Нової Землі виявилася чимсь набагато простішим.

Але тим часом ота штучка, що загніздилася в її очах — в очах

усіх їх, крім Голденових, — іще не