Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

офіційно не відомим організмом. Можливо, й не одне

десятиліття. І буде це «воно» офіційно безіменним, аж поки

вчені не спроможуться помістити його в ширший життєвий

контекст.

А поки що вона вирішила назвати його Скік-Поскік. От

присвоїла йому це дурненьке прізвисько, то вже воно наче й не

здається аж таким страшним. Звісно, якщо десь-якось вона

зосліпу наскочить на смертослиза, то завдяки цьому прізвиську

не стане не такою мертвою чи трішечки живішою, але в такий

момент навіть смішинка допомагала вижити. А ще Елві почала

помалу набирати вагу.

Цікавою особливістю — однією з цікавих особливостей — цього

організму було те, що він не містив хлорофілу або чогось

вочевидь подібного. Зелене забарвлення виходило завдяки

призматичному ефектові, аналогічному крильцям метелика.

Якби хоч трішечки інша структура, то це було б щось ясно-брунатне — і майже прозоре. За умов іншої структури не було б

цього розсіювального ефекту. Це також означало, що її сліпота

була такою собі повінню кольору і втратою деталей, без якоїсь

особливої темноти. Ось вона заплющить очі — й все почорніє, а

як розплющить їх, то знов бачитиме саму лиш яскраву, мерехтливу зелень.

Усе інше відійшло від неї. Пропало. Ручним терміналом

користувалась завдяки голосовим підказкам, дотику й пам’яті.

Повідомлень

вона

більш

не

проглядала,

а

тільки

прослуховувала: голоси з лабораторій Місяця, Землі й Ганімеда.

Небагато давали вони надії.

— Хоча ваш імуностійкий суб’єкт і має парочку рідкісних

алелів у тих своїх генах, що регулюють його содові помпи, я не

бачу ніяких змін в остаточній протеїновій структурі. Іонні

концентрації стабільні й тримаються в рамках стандартних

відхилень. Я й далі досліджуватиму це, хоч і маю таке відчуття, що ми тут розгавкалися не на те дерево, де засіла здобич.

Шкодую, що це кажу.

Елві кивнула головою, хоча це ж авдіозв’язок і ніхто її не

бачить. Головний біль не відступався. Протягом дня боліло то

дужче, то слабше, але годі було вгадати, чи це від інфекції, а чи

просто від її переживань.

— Агей! — гукнув Фаєз. І ще спитав: — Елві? Ти тут?

— Я тут, — підтвердила вона.

— Ну, то поговори трохи, щоб я чув, де ти. У мене повні руки

харчу.

Елві замугикала популярну мелодійку з дитячих літ, дослухаючись до човгання Фаєзових ніг, і торкнула рукою його

литку, коли він опинився зовсім близько. Тихо крекнувши, Фаєз

умостився поруч. Його правиця знайшла її руку, й він передав їй

пакет із раціонованим обідом.

— Знаєш, куди я пошлю себе працювати наступного разу? —

спитав він. — Десь туди, де буде бодай половина земного

тяжіння. Вага! І кому вона треба?

Елві хихотнула. Хотілося йому розвеселити її, то чом би їй і не

посміятися трішки? Пýчками пальців відчувала, яка гладенька

фольга. І здалося їй, ніби вона знову маленька дівчинка, що

попід простирадлами тягає смаколики — в той час, як дорослі

вважають, що вона спить. Те самісіньке, що й тоді було: робиш

усе на дотик. О: яскраво блиснула, відігнувшись, обгортка

Фаєзового коржика!

— А скільки ще лишається у нас харчів? — запитала вона.

— Небагато. Втім, як видається, вони хочуть скинути нам іще

одну передачку. Тут у нас знайдеться ще двоє чи троє, що й досі

можуть розрізняти якісь силуети.

— Плюс Голден.

— Еге ж, король одноокий, — мовив Фаєз. — Чи не виколоти

йому одне око, аби все краще сходилось? Бо й як йому з двома

очима стати королем?

— Помовч! — звеліла вона, нарешті здолавши пальцями опір

фольги. Аварійний коржик розпадався крихтами, а тхнув — мов

той пацючий корм із колишніх її лабораторних днів. Смак: неприємний, зате поживний. Спробувала посмакувати його

чимдовше. Скоро, скоро затужить вона й за цим добром.

— Виловила щось путнього? — поцікавився він. Вона за

звичкою похитала головою. А розумом знала: він не міг

розгледіти цей її рух.

— Із купи теорій, якою нас привалило, найліпша