Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Я зараз зайнята, бувай.

–Зайнята?! Ти геть здуріла?

–Френку...відвали–а. Я надішлю статтю завтра.

–Ніякого завтра, Старло. Тебе звільнено.

–Що?!

–Тебе звільнено.

–Знаєш, що? Це я звільняюся. Чув? Френку?

Але Френк поклав слухавку. Старла вилаялася і почала забиратися у вікно.

– Надто треба мені його дурна газетка! – бурчала вона, опускаючи ноги. – Френк ще благатиме мене повернутися на роботу. Я єдина там писала розумні статті! Пошкодують ще, що втратили такого журналіста!

 Архіви поліцейської дільниці являли собою лабіринти на нижньому поверсі. Тут була сотня стелажів із папками, розташованими в алфавітному порядку. Від Мартіна Старла дізналася, що шукати слід насамперед у секції нерозкритих справ. Пошуки документації супроводжувалися довгими перебираннями папок і пошуком серед них потрібного імені. Справ про подібні вбивства і справді було набагато більше, ніж приніс Мартін. Багато з них відбувалися кілька разів в одному і тому ж році. Анкета Калеба була вельми тонкою і абсолютно безглуздою. В анкеті був присутній виключно знімок Калеба до смерті і фото тіла після. У самому бланку коротка інформація з тими ж коментарями. Даремно витрачений час. Старла відчула передчуття. Зігнувшись навпіл, вона засунула папку в стопку і сховала фото в потаємну кишеню куртки. Піднявшись сходами, вона не встигла добігти до вікна. Двоє поліцейських схопили її і потягли з собою. Дівчина вже уявляла, як сидить у кімнаті допиту з подвійним склом, але ні, її потягли в скромний кабінет лейтенанта поліції. Це був високий чоловік із залисинами і товстою нижньою губою. У його кабінеті пахло кавою і старими книгами.

–Що ви робили в архіві поліції? – запитав він.

–Я заблукала.

–Міс.– втомлено сказав він.– Я не перший день працюю в поліції.

–Вибачте, можна мені води?

Лейтенант важко зітхнув і кивнув поліцейському праворуч, сам він склав руки на столі, уважно дивлячись на дівчину. Коли поліцейський повернувся з паперовим стаканчиком води, Старла підставила йому ногу, офіцер спіткнувся об неї. У цей момент сталося три речі: спершу вода зі стаканчика вилилася на ноутбук лейтенанта, від чого той схопився і почав витирати його. Потім, у той самий момент, поліцейський, хапаючись за стіл, щоб утримати рівновагу, впустив коробочку зі скріпками, що стояли на кінчику столу лейтенанта. І після, коли коробка впала, розсипавши скріпки, кілька скріпок приземлилися на коліно Старли. Вдаючи, що намагається ухилитися від офіцера, який упав майже на неї, Старла опустилась, схопивши одну скріпку зубами, вона сховала її між яснами і щокою.

–Вибачте, сер, – попросився він.

Лейтенант заревів:

–Відправте її в камеру! Посидить до ранку – одумається. І принеси паперовий рушник!

Коли Старлу вели в камеру, вона відчувала, як скріпка тисне на ясна. У камері вона опинилася одна, а тому, коли її зап'ястя звільнили від наручників, вона непомітно витягла з рота скріпку. Дочекавшись, коли біля камери буде тинятися менша кількість офіцерів, вона розігнула скріпку, примовляючи:

–Казала мені наглядачка Петті не тягнути всяку погань до рота...

Вона уявила реакцію Петті на свої дії. Похитавши головою Старла відігнала ці думки. Вона присіла біля замка на дверях камери і, прокрутивши скріпку кілька разів, підчепила замок іншим кінцем розігнутої скріпки, вона прислухалася до звуку в замковій щілині, проговорюючи подумки: "де ж мої сухарики?" і попрацювавши ще кілька секунд, відчинила двері й покинула камеру. Вона відчувала дивний приплив сил і від того їй було не по собі. Ніби адреналін вдарив у жили. В скронях стукало, по тілу розливалось дивне тепло, від якого паморочилось в голові. Вальяжно вийти через парадні двері дільниці вона не змогла, її знову скрутили офіцери. І тоді це почуття сили взяло над нею гору. Схопивши офіцера за руку, вона благала:

–Відпустіть мене. Прошу!

Поліцейський тут же, як зачарований, відпустив її руку. Ще секунду Старла дивилася на нього, в повному шоці. А потім, помічаючи, що інші офіцери втупилися на них, прошепотіла:

–Проведи мене до виходу і переконай усіх, що мене можна відпустити.

Офіцер одразу взяв її за руку і вивів із відділку. Старла стояла біля дверей, продовжуючи дивуватися тому, що сталося. Тоді вона згадала, як учора дівчина–ясновидиця белькотіла про якесь пророцтво і, що сьогодні, у день свого народження, якась сила знайде її. Старла мовчки рушила в бік парку розваг, знайшовши вагончик, вона влетіла всередину.

–Знову ти? – запитала дівчина.

–Що зі мною відбувається? – перелякано запитала Старла.

–Твій дар тебе знайшов.– знизала плечима вона.

–Який ще дар?!– розлютилася Старла.

–Ти переконала офіцерів відпустити тебе, чи не так? – посміхнулася дівчина.

–Так, але я просто попросила.– хитала головою Старла.

–Це твій дар.– підняла брови дівчина.

–То ти не шарлатанка? – здивувалася Старла, впираючись спиною в стіну вагончика. – У тебе теж цей...