Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Дар? – запитала вона. – Звісно. У нашому роду був досить сильний маг, іноді маленька частина його можливостей знаходить свій слабкий прояв. Я – Дженніфер, клич мене Ясноока.

–Які маги? Про що ти?

–Почнемо з витоків.– вказуючи на стілець навпроти, сказала Дженніфер.

Старла зам'ялася, а потім пройшла й опустилася на стілець поруч із ясноокою.

–Ґотлін є столицею чарівного світу. По суті це прохідна, звідси можна потрапити в будь–яку з областей–королівств. Через один із лісів можна потрапити до вод німф, а за пустелями Пітера Ґотлінського розташоване Королівство Лева, через Снігові ліси тундр Ельги та Ельгорда Ґотлінських лежить шлях до...

–Почекай–почекай. – стукнула долонями по столу Старла.– Ти звихнулася?

–Гаразд.– зітхнула Дженніфер.– Це справді непросто. У Ґотліні зосереджене головне і найсильніше джерело магічної енергії. З плином часів еволюція розвинула тут безліч магічних істот, які здатні набувати будь–якого доступного лику. Спочатку Абрахам Ґотлін віддав свою силу джерелу Ґотліна, щоб захистити простих смертних від магії, яку той випромінював.

–Ти хочеш сказати, що я теж із цих? Що мої батьки були магами і покинули мене?

–Не обов'язково. Маг може народитися в сім'ї простих смертних. І твоя енергія трохи іншого характеру. Ти не зовсім маг.

–Добрий вечір! – відкинулася на стілець Старла. – А, хто тоді?

–Магія підступна. – знизала плечима Дженніфер. – І здатна служити як добру, так і злу. Крім магів, володіти силами здатні магічні істоти, бувають провідники на кшталт німф, а є згубники – сирени. Німфи мешкають і у воді, і на суші, в руках сирен розуми, душі... серця. Ти – сирена сердець.

–Тобто я не маг, а типу прислужник?

–Сирени досить автономні. Але ваша сила впливає здебільшого на людей.

–Але маги сильніші за сирен.– уточнила вона.

–Так, здебільшого. –кивнула Дженніфер.– Але існують різні маги. І зрозуміло, різні сирени. Як знати, яка ти?

Старла піднялася. Цього не може бути. Їй потрібні відповіді. Але вона не хоче чути їх від якоїсь ясноокої. Вона має дізнатися все сама. Телефон її завібрував.

"Привіт. Як твої справи?" – написав Найджел.

"Привіт. Я не знаю." – надрукувала Старла.

"Що трапилося?"

Була не була. Якщо після цих слів спілкування відпаде – менше головного болю. Навряд чи Найджел знає щось вартісне у справі Еліота.

"Скажімо так. Я нещодавно дізналася, що я – не людина. Що я за істота, поки що не зрозуміла. Але думаю, краще тримайся від монстра на кшталт мене подалі."

"Не хочеш зустрітися в центрі за півгодини?" – миттєво відповів Найджел.

Старла насупилася. Або він вирішив, що вона жартує, або він ідіот. У будь–якому разі, без зустрічі не зрозумієш. Їй було нічого втрачати. Найджел чекав її біля ресторанчика з китайською їжею.

–Привіт.– він усміхнувся, на щоках блиснули ямочки. Розсип родимок на щоці, густі брови, карі очі з пухнастими віями і темне волосся, що стирчало над чолом, симпатичний хлопець. "Простачок."– подумки зробила висновок вона, понуро посміхнувшись.

–Привіт.

–Пройдемось? – запропонував він.

Старла знизала плечима, засунувши руки в кишені. Вони йшли слабо освітленою вулицею в бік котеджів, збудованих рівним рядом по обидва боки дороги. Заходячи в більш елітний район, Старла озирнулася. Вона не була тут жодного разу і відчувалося тут зовсім інакше. Тут було легше дихати. Вони зупинилися навпроти більшого будинку. За будинком був симпатичний сад з альтанкою. Сам будинок був просторим, до нього вела стежка з жовтої цегли. А у відкритих дверях гаража стояв бірюзовий "Жук".

–Де ми? – запитала вона, зупинившись.

–Це мій дім.– пройшовши до ґанку, Найджел обернувся на Старлу.

–О, ні, хлопче. – засміялася вона. – Я боюся, ти неправильно мене зрозумів.

–Там моя дівчина.– усміхнувся він.– Я не кликав тебе на побачення. Швидше... хотів поговорити про те, що ти про себе дізналася.

–О, он як? І про що ж? – склала вона руки на грудях.

–Ти знайшла в собі якусь здатність. – вів далі Найджел.– І це лякає тебе.

Старла втупилася на нього.

–Так, от уяви, два роки тому я дізнався, що я – маг.– він усміхнувся.

–Але магів не існує.– хитала головою Старла.

–Ти вважаєш? – запитав він і, не зводячи з неї очей, махнув рукою в бік будинку.

За помахом його пальців, виноградна лоза попленталася до нього, вклавши цілу грону в його долоню. Найджел навіть не озирнувся на дерево і простягнув грона з соковитими великими, як намистини ягодами дівчині.

–Виноградику? – запропонував він, відщипуючи одну з виноградин, а потім відправив її собі до рота.

Старла оторопіла. Це неможливо. Вона просто збожеволіла.

–Ти зблідла. – помітив він, повільно пережовуючи виноградину. – Може, все–таки зайдеш?