Волтер Айзексон - Стів Джобс

під час якої він сказав їм, що хотів узяти ще одну лікарняну відпустку, тривала всього три хвилини. Він часто обговорював із радою під час закритих засідань свої думки з приводу того, хто міг очолити компанію, якби щось трапилося з ним, пропонуючи короткотривалі й довготривалі можливі комбінації. Але не було сумнівів, що за цих обставин Тім Кук знову керуватиме ухваленням буденних рішень.

Наступної суботи, по обіді, Джобс дозволив своїй дружині скликати його лікарів на зустріч. Він усвідомлював, що зараз стоїть перед проблемою, якої б ніколи не допустив в Apple. Його лікування було фрагментоване, а не інтегроване. Кожна з його численних болячок лікувалася різними спеціалістами — онкологами, спеціалістами по знеболенню, дієтологами, гепатологами і гематологами, — але вони не були координованими й не мали узгодженого підходу, як то Джеймс Ісон робив у Мемфісі.

— Одна з найбільших проблем у галузі охорони здоров’я — це брак соціальних працівників і адвокатів, які би виступали захисниками в кожній команді, — сказала Лорін.

Це, зокрема, стосувалося Стенфорда, де, здавалося, ніхто не відповідав за те, щоби простежігги, який стосунок мало харчування до знеболення і до онкології. Тож Пауел попросила різних фахівців зі Стенфорда, щоби вони приїхали на зустріч додому до Джобсів, на яку також завітали би інші лікарі з більш агресивним та інтегрованим підходом, як то Девід Аґус із use. Вони погодилися щодо нового режиму знеболювання та скоординували інші методи лікування.

Завдяки певним новаторським дослідженням колектив лікарів зміг утримувати Стіва на крок попереду раку. Він став одним із перших двадцяти людей у світі, чиї всі гени ракової пухлини, а також природної ДНК були секвеновані. Цей процес на той час вартував понад 100 тисяч доларів.

Секвенування генів та їхній аналіз виконували спільно лікарські колективи в Стенфорді, Університеті Джона Гопкінса, Броуд-ському інституті Ж77та Гарварді. Знаючи унікальний генетичний і молекулярний підпис пухлин Джобса, його лікарі могли підібрати конкретні ліки, котрі діяли прямо на дефектні молекулярні шляхи, які спричиняли до того, що його ракові клітини розросталися неймовірно швидко. Цей підхід, знаний як молекулярна прицільна терапія, був значно ефективнішим, ніж традиційна хіміотерапія, спрямована проти процесу поділу клітин усього тіла, незалежно від того, ракові вони чи ні.

Така прицільна терапія не була золотим ключиком, але інколи скидалося на те, що наближалася до цього: вона дозволяла лікарям розглянути більшу кількість медикаментів — звичних і не дуже, уже доступних і тих, які лише розроблялися, — щоби побачити, які три чи чотири препарати діятимуть найкраще. Щоразу, коли його рак мутував і «обхитровував» котрийсь із цих препаратів, лікарі мали інший напоготові.

Хоча Лорін дуже дбайливо ставилася до контролю за лікуванням свого чоловіка, Стівен завжди сам ухвалював остаточне рішення щодо кожного нового лікувального режиму. Типовий приклад того, як це відбувалося, трапився в травні 2011 року, коли він мав зустріч із Джорджем Фішером та іншими лікарями зі Стенфорда, аналітиком із секвентування генів із Броудського інституту та ще одним зовнішнім консультантом — Девідом Агусом. Усі вони зібралися за столом в апартаменті готелю «Чотири сезони» у Пало-Альто. Пауел не приїхала, зате приїхав їхній син. Рід.

Протягом трьох годин відбувалися презентації стенфордських і броудських дослідників тієї нової інформації, яку вони дізналися щодо генетичного підпису його раку. Джобс був самим собою - злючим і ущипливим, у якийсь момент він перебив аналітика із Броуд-ського інституту, який зробив помилку, використовуючи слайди PowerPoint. Стів насварив його й пояснив, чому презентаційна програма Apple Keynote була кращою; він навіть запропонував, що міг би навчити чоловіка користуватися нею. До кінця зустрічі Джобс зі своєю командою розібрали всі молекулярні дані, оцінили підґрунтя кожної з потенційних терапій і визначилися, які аналізи їм потрібно зробити, щоби зрозуміти, з якої з них краще почати.

Один із лікарів висловив сподівання, що скоро такий рак, як і інщі подібні до нього, вважатимуться хронічною хворобою, яка підлягає лікуванню і яку можна приборкати й тримати під контролем, поки пацієнт не вмре від чогось іншого.

- Я стану або одним із першим, хто обжене такий рак, або ж останнім, хто від нього помре, — сказав мені Джобс одразу після однієї зустрічі з лікарями, — або серед перших, хто добереться до берега, або ж останнім із тих, хто затоне.

Відвідувачі

Коли в 2011-му оголосили про його лікарняну відпустку, ситуація виглядала настільки зловісною, що Ліза Бреннен-Джобс знову зв’язалася з ним після приблизно року мовчання й замовила квитки на літак із Нью-Йорка на наступний тиждень. Її стосунки з батьком вибудовувалися на образі - шар за шаром. Зрозуміло, що їй завдало чимало болю те, що він покинув її на перших десять років її життя. Що ще гірше, вона успадкувала трохи його уїдливості та, як йому здавалося, трохи невдоволеності від своєї матері.

- Я казав їй багато разів, що шкодую за тим, що не був кращим татом для неї, коли їй було п’ять, але зараз їй краще відпустити цю образу, замість того щоби гніватися на мене решту життя, — пригадував Джобс якраз перед тим, як Ліза приїхала.

Відвідини минули добре. Джобс уже почувався трохи краще і був у настрої до того, щоби відбудовувати мости й виявляти свою прихильність до тих, хто його оточував. Лізі було тридцять два роки, й вона мала серйозні стосунки з чоловіком чи не вперше в своєму житті. Її коханий був починаючим молодим кінорежисером із Каліфорнії, і Джобс зайшов аж настільки далеко, що запропонував їй повернутися назад до Пало-Альто, якщо вони одружаться.

- Дивися, я не знаю, скільки ще протягну, - сказав він їй. — Лікарі не можуть мені сказати насправді. Якщо ти хочеш частіше зі мною бачитися, тобі потрібно буде переїхати сюди. Чому б тобі не подумати над цим?

Навіть попри те, що Ліза не переїхала на захід, Джобс тішився з того, як минуло їхнє примирення.

- Я не був упевнений, що хотів, щоби Ліза провідувала мене, оскільки був хворим і не хотів додаткових ускладнень. Але я дуже радий, що вона таки приїхала. Через це багато чого всередині мене стало на свої місця.

Того місяця Джобса відвідала ще одна людина, яка також хотіла відбудувати мости. Співзасновник Google Ларі Пейдж, який жив менш ніж за три квартали від Джобсів, саме оголосив про свої плани перейняти кермо влади від Еріка Шмідта. Він знав, як підлеститися до Джобса: запитав його, чи міг би Стівен