Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Пропищало сповіщення з інстаграму. Старла взяла телефон у руки. "Найджел Торвальд прийняв вашу заявку". Чудово. Старла лягла на диван, підперши голову рукою, і почала гортати його профіль. Фото трави, квітів, рослин, заходу сонця. Нічого цікавого. Ніяких особистих фото, нічого особливого.

 Старла відкинула телефон. Забратися до поліцейської дільниці важче, ніж до дитячого притулку... Звісно, Старла могла б звернутися до Мартіна, але вона вважала за краще працювати самостійно, щоб не відповідати на тисячу дебільних запитань. У будь–якому разі, навряд чи справа Калеба Торвальда була розкритою. Як і всі інші, він став жертвою того самого маніяка, який убив Еліота. Старла перевела погляд на фото в рамці, розташованій на кутку письмового столу. На цьому знімку зображувалися Старла й Еліот у святкових ковпачках. Еліот тримав пучок омели, а Старла цілувала його в щоку. Тоді вони святкували Різдво, коли все було інакше... Здавалося, що фото дворічної давності було зроблено в минулому житті. Старла вже й не пам'ятала, коли востаннє їй було весело. Перемикаючи вкладки комп'ютера, вона знову опинилася на сторінці про Калеба Торвальда, де слово "Калерія" було підсвічене на рекламі. Це була реклама її нового парку атракціонів. Старла замислилася, коли мер говорила про це, більше схоже на те, що вона будує плани зі створення парку, а не запрошує на відкриття, яке, за ідеєю, повинно було трапитися не раніше, ніж через рік. Як би там не було, парк розташовувався, як і все в Ґотліні, – у центрі, поруч із великим колесом огляду. Дівчина могла заприсягтися, що вчора на цьому місці стояв паркан на голій землі. У парку було багато атракціонів, і мер Торвальд не збрехала: тут і справді все рясніло сувенірними крамницями, лавками з іграшками та солодощами. Трохи далі розташовувався цирк, факіри обертали палаючими факелами на ланцюгах. Закликачі активно заманювали в намет з екзотичними звірятами, ілюзіоністами і медіумами. Трохи далі цирку розташовувався вагончик ворожки. Старла обожнювала ворожок і фокусників, їхня брехня в завчених фразах, які є універсальними для будь–якої людини, вражала її. Найбільше їй подобалося виводити таких шарлатанів на чисту воду, передчуття Старли про брехню інших людей завжди допомагало швидко виявити шахраїв.

Вона зробила крок у вагончик, минаючи штори з намистин. Усередині все було схоже на маленьку гримерку, у центрі якої, за круглим столиком, укритим оксамитом, сиділа молода дівчина. На вигляд їй було близько двадцяти, з темно–русявим волоссям і яскравими сіро–блакитними очима. "Це і є їхня ворожка?" – думала про себе Старла. – "Чи не канонічніше було б посадити стару в хустці і з великою родимкою на носі?"

–Привіт.– весело привіталася дівчина.

Старла промовчала і просто сіла за стіл.

–Розкажи мені все.– скомандувала вона.

Дівчина посміхнулася.

–Без проблем.– відповіла вона.– Зі скептиками навіть цікавіше. Тебе звуть Старла–Кассіопея. Але тобі не подобається твоє друге ім'я, тому ти віддаєш перевагу тільки першому.

Старла оторопіла, передчуття мовчало. Вона опустила очі й помітила свій бейдж.

–Це нескладно прочитати! – Старла зірвала пластикову картку з емблемою газети, у якій працювала, і кинула її на стіл.

–Що ж...– спокійно вела далі дівчина. – Там написано тільки, що ти Старла, і працюєш у газеті "Ґотлін–вью".

–Ти... звідкись чула моє друге ім'я.– припустила Старла.

–Звідки, якщо ти його уникаєш? – глузливо запитала дівчина.

–Чому я, по–твоєму, уникаю його? – склала руки на грудях Старла.

–Ти – сирота. У притулку з тобою обходилися дуже жорстоко. Тому ти зараз ненавидиш усіх. І своє ім'я... – вона підняла очі на Старлу.– І своє волосся, хоча перефарбовувати його не бажаєш.

–Жорстоко? – хмикнула Старла.– Це неправда.

Але це була правда. Діти боялися Старлу і вона не розуміла чому. Варто було їй поговорити з ними, як вони затискали руками вуха і починали кричати, або плакали і тікали. Коли вона стала старшою, хлопчики дражнили її червоне волосся і друге ім'я, били її. Якось раз, у день її народження вихователька Петті спекла торт і запалила на ньому свічки для Старли. Але дівчинка не встигла їх задути, бо хлопчики штовхнули її на торт і свічка обпалила їй пасмо волосся. Вона втекла до вбиральні й зачинилася в кабінці, щоб поплакати. Вони підперли двері шваброю, кричачи свої дражнилки. Вихователі, яких Старла називала наглядачами, завжди карали хлопців, що кривдили дівчинку, але ніколи не заступалися за неї, не заспокоювали і не підтримували, вважаючи за краще триматися на відстані. Довгий час Старла думала, що хтось підмовив хлопців не дружити з нею. Пізніше, коли усиновителі один за одним відмовлялися від неї, вона відчувала власну безпомічність. Потім з'явився Еліот і її життя знову набуло сенсу. Ненадовго.

–Я кажу правду про тебе. – зауважила дівчина. – Але вона тобі не подобається. Тоді скажи, за чим завітала до мене?

–Мені потрібно знайти...– почала Старла й осіклася.

–Кохання своє? – підчепила її дівчина.

–Ні. Його я давно втратила.

–Я так не думаю.– усміхнулася вона, опустивши очі.

–Я маю знайти його вбивцю.

–Його звали Еліот? – запитала дівчина.

Старла ахнула. Це неможливо.