Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

опустила руку, а її наречений поморщився.

— Вибачте, — сказав Адолін. — Я пробував поговорити з нею. Гадаю, треба дати їй іще кілька днів — і тітка отямиться. Нутром відчуваю, що вона розуміє: уникати вас нерозважливо. Але ви нагадуєте їй про те, що сталося з її дочкою.

Шаллан розчаровано кивнула. До княжича підійшли Збруєносці, щоб допомогти йому скинути обладунок, але Холін, махнувши рукою, відіслав їх назад. Уже одне його неохайне волосся, яке поприставало до голови від тривалого носіння шолома, вочевидь справило на наречену невигідне враження, а піддягнене під лати вбрання — стебнований однострій — і поготів здалося б їй жахливим.

— То вам… е-е… сподобався поєдинок? — спитав Адолін.

— Ви провели його просто чудово, — відказала дівчина, знов обернувшись до княжича. — Еліт усе наскакував, а ви його знай собі струшували — немовби докучливого крєм’ячка, що намагається заповзти на вас по нозі.

Той широко всміхнувся:

— Решті трибун це не здалося чудовим.

— Вони прийшли поглянути, як вас розтопчуть, — промовила Шаллан. — А ви необачно відмовили їм у цьому видовищі.

— Я на таке дуже скупий, — відказав Адолін.

— Я чула, що ви майже ніколи не програєте. Це ж страшенне занудство! Може, варто вряди-годи закінчити поєдинок унічию? Для різноманітності.

— Я подумаю, — мовив він. — Може, поговоримо про це за сьогоднішньою вечерею? В таборі мого батька?

Шаллан скривилася.

— Сьогодні ввечері я зайнята. Вибачте.

— Шкода…

— Зате незабаром, — додала дівчина, підступаючи ближче, — я, мабуть, зроблю вам подарунок. Останнім часом я багато працювала, даючи лад Себаріаловим гросбухам, і не мала достатніх можливостей для досліджень, але, здається, натрапила на дещо таке, що стало б вам у пригоді, допомігши з дуелями.

— Про що ви? — спитав княжич, посерйознішавши.

— Я пригадала дещо з біографії короля Ґавілара. Але в такому разі вам доведеться здобути видовищну перемогу. Якусь дивовижну — таку, щоб натовп аж охнув.

— А улюлюкань поменшало… — докинув Адолін, чухаючи потилицю.

— Гадаю, це порадувало б і ще декого, — зауважив від дверей Ренарін.

— То, кажете, видовищну… — промовив Адолін.

— Завтра я поясню вам докладніше, — пообіцяла Шаллан.

— А що станеться завтра?

— Ви пригостите мене обідом.

— Он як?

— І зводите на прогулянку.

— Он як?

— Саме так.

— Тоді я щасливчик. — Адолін усміхнувся дівчині. — Що ж, гаразд, ми зможемо…

Коли раптом двері розчахнулися.

Адолінові охоронці-мостонавідники аж підскочили, а Ренарін, вилаявшись, звівся на ноги. Що ж до Адоліна, то він просто обернувся і м’яко відсторонив Шаллан убік, щоб побачити людину, яка стояла за нею. То був Реліс, поточний чемпіон із дуелей і найстарший син великого князя Рутара.

Як і варто було очікувати.

— Що це було? — зажадав пояснень Реліс, проходячи в роздягальню. За ним увійшла зграйка світлооких жінок — зокрема і Її Світлість Істов, головна суддя. — Холіне, ти образив мене та мій Дім.

Княжич склав броньовані руки за спиною, а Реліс підступив до нього аж ген упритул — лице до лиця.

— Тобі не сподобався поєдинок? — спокійнісінько спитав Адолін.

— Та хіба ж це був поєдинок?! — гаркнув Реліс. — Ти принизив суперника — мого кузена! — відмовляючись битися, як належить. І я вимагаю скасувати результат цього фарсу.

— Княжичу Релісе, я вже казала вам, — озвалася ззаду Істов, — що княжич Адолін не порушив жодного…

— Хочеш повернути кузенову Збрую? — тихо спитав Адолін, зустрічаючись поглядом із Релісом. — Ласкаво прошу на поєдинок зі мною.

— Я не піддамся на твої провокації, — відрубав той, постукавши пальцем по Адоліновому нагруднику. — Ти не витягнеш мене на арену для чергової блазенської «дуелі».

— Шість Сколків, Релісе, — сказав Адолін. — Мої, братові та дві Збруї — Еранніва й твого кузена. Ставлю їх усі на один поєдинок — між тобою та мною.

— Якщо гадаєш, наче я погоджуся — ти дурень, — гаркнув Рутарів син.

— Що, надто боїшся? — кинув Адолін.

— Ти мені не рівня, Холіне, — як і доводять два останні поєдинки. Ти навіть устиг забути, що таке дуель, і знаєш тільки брудні фокуси.

— Значить, ти мене легко здолаєш.

Реліс переминався з ноги на ногу, вагаючись, але зрештою знову тицьнув Адолінові в груди.

— Холіне, ти покидьок. Я знаю, що цим поєдинком із моїм кузеном ти навмисне осоромив мого батька й мене. Але я не піддамся на твою провокацію.

І він розвернувся до виходу.

«Видовищну перемогу… — подумав Адолін, глянувши на Шаллан. — Та й батько просив, щоб із помпою…»

— Якщо боїшся, — сказав Холін, озираючись на Реліса, — то можеш вийти на арену не сам.

Той завмер. І також озирнувся.

— Ти маєш на увазі, що битимешся зі мною та ще кимось водночас?

— Так, — підтвердив Адолін. — Я ладен битися одразу проти тебе й будь-кого з твоїх союзників.

— Ти таки дурень, — видихнув Реліс.

— Це «так» чи «ні»?

— За два дні. На цій арені, — гаркнув той. І глянув на суддю: — Ви засвідчуєте?

— Так, — підтвердила Істов.

Реліс вилетів із роздягальні. Решта потяглися за ним. А головна суддя, затримавшись, глянула на Адоліна.

— Сподіваюся, ви розумієте, що накоїли.

— Так, розумію. Я дуже добре знаюся на дуельному кодексі.

Істов, зітхнувши, кивнула й вийшла з кімнати.

Пійт зачинив за нею двері й озирнувся на княжича, здійнявши брову. Чудово. Тепер із його вчинку дивуватимуться ще й мостонавідники. Адолін знову опустився на лаву.

— Це буде досить видовищно? — запитав він у дівчини.

— Ви справді гадаєте, що зможете перемогти двох одразу? — спитала Шаллан.

Адолін промовчав. Поєдинок проти двох суперників водночас був складною справою, а надто коли йшлося про двох Сколкозбройних. Вони могли атакувати тандемом, заходити з обох боків водночас, завдавати неочікуваних ударів. Це було навіть важче, ніж два поєдинки підряд.

— Не знаю, — зізнався княжич. — Але ж вам кортіло видовища — от і маєте. Я лише сподіваюся, що у вас таки є певний план.

Шаллан сіла на лаву поруч нього.

— Що вам відомо про великого князя Єнева?..

 

 

 

 

54. Урок для Вейл

 

Прибули й шістнадцять Вітробігунів із чималою кількістю пажів, і коли на місці з’ясувалося, що Неболами відділяють чистих від нечистих, спалахнула неабияка суперечка. «Слова Променистого ордену», розділ 28, с. 3

 

Шаллан вийшла з карети під дрібненький дощик. На ній були білий сюртук і штани її темноокої іпостасі, яка звалася Вейл. На криси капелюха сіяла мжичка. Після дуелі Шаллан надто довго розмовляла з Адоліном і мусила поквапитися, щоб устигнути на цю зустріч, яка мала відбутися на Нічийних пагорбах за добру годину їзди від військового табору.

Але вона таки встигла, нехай і впритул — і замаскуватися, і прибути на місце. Дівчина рушила вперед, дослухаючись, як по каменю довкола неї барабанять крапельки дощу. Вона завжди любила такі опади. Молодші сестри великобур, вони