Джонатан Франзен - Свобода

побачила щось зворушливе та чарівне в прагненні Джойс бути незалежною, стати політиком і робити добро у всьому світі, таким чином рятуючи себе. І як людина, яка колись також уживала крайніх заходів, аби врятувати себе, Петті зрозуміла: не тільки Джойс пощастило з такою дочкою, як вона, але і їй також пощастило з такою матір’ю, як Джойс.

Але залишалась іще одна важлива річ, яку Петті не розуміла; і коли наступного дня Джойс, сповнена гнівом на республіканців Сенату, які паралізували роботу уряду (на жаль, Рея вже не було поруч, аби кепкувати над Джойс щодо ролі демократів у блокуванні), повернулася з Олбані, Петті чекала її на кухні з підготовленим питанням. Вона спитала одразу, щойно Джойс зняла плащ.

— Чому ти не відвідала жодну з моїх баскетбольних ігор?

— Ти маєш рацію, — миттєво відгукнулась Джойс, ніби вже тридцять років чекала на це питання. — Ти маєш рацію, ти права, безперечно. Мені слід було частіше приходити на твої ігри.

— Так чому ж ти не приходила?

Джойс замислилась.

— Насправді, я не можу цього пояснити, — відповіла вона. — Можу лише сказати, що на той час у нас багато чого відбувалося, і ми просто не могли розірватися. Як батьки, ми робили помилки. Вірогідно, ти й сама вже зробила декілька. Мабуть, ти зараз розумієш, що все плутається і швидко навалюється, наче сніговий шар. Наскільки ж це важко — приділяти увагу всьому й відразу.

— У цьому і справа, — заперечила Петті. — Ти завжди мала час на все інше. Ти не приділяла уваги лише моїм іграм. Зараз я не маю на увазі кожну гру, я кажу про будь-яку гру.

— Чому ж ти розпочинаєш це саме зараз? Я вже сказала, що мені соромно, це моя помилка.

— Я тебе не звинувачую, — заспокоїла її Петті. — Я це спитала лише тому, що дійсно добре грала у баскетбол. Я дуже, дуже добре грала. Не сприймай це за критику, бо як мати, імовірно, я вже зробила помилок більше за тебе. Я лише гадаю, що, можливо, ти була б щасливішою, коли б побачила, як я граю, знала б, яка я талановита. Мабуть, ти і сама почувалась би краще.

Джойс відвела погляд.

— Гадаю, я ніколи не цікавилася спортом.

— Але ти приходила на змагання Едгара з фехтування.

— Лише на деякі з них.

— Але це все одно більше, аніж на мої ігри. Не схоже, що ти полюбляєш фехтування. Не схоже, що Едгар був дійсно обдарованим у цьому виді спорту.

Джойс, чий самоконтроль зазвичай був бездоганним, підійшла до холодильника і взяла пляшку білого вина, яку минулої ночі Петті майже випила. Вона вилила рештки у склянку, випила половину, посміялася з себе і допила все.

— Не розумію, чому в твоїх сестер нічого не виходить, — раптом перескочила вона на іншу тему. — Одного разу Ебіґейл розповіла мені дещо цікаве. Дещо жахливе, що й досі мене хвилює. Я не повинна тобі це казати, але чомусь я знаю, що ти нікому це не розкажеш. Ебіґейл була дуже... п’яною. Це трапилось досить давно, в ті часи, коли вона намагалася стати театральною актрисою. З’явилася чудова роль, яку вона сподівалась отримати, але так і не отримала. Я спробувала підтримати її, сказала, що вірю в її талант, і порадила продовжувати. Потім вона сказала мені одну жахливу річ. Вона сказала, що саме я була причиною її невдачі. Я, від кого вона не бачила нічого, нічого та ще раз нічого, окрім підтримки. Але саме це вона і сказала.

— Чи вона це пояснила?

— Вона сказала... — Джойс зажурено подивилася у двір, на квітник. — Вона сказала, ніби причиною того, що вона не могла домогтися успіху, було те, що якби в неї колись усе вийшло, то я б це в неї забрала. Це був би мій успіх, а не її. Та це неправда! Але саме так вона почувається. І щоб показати, як саме вона почувається, вона змушує мене страждати, змушує постійно думати, що якби я її не підтримувала, то в неї все було б добре. Мені навіть думати про таке гидко! Я сказала, що то неправда, і сподіваюсь, що вона мені повірила, бо то таки неправда.

— Гаразд, — відповіла Петті, — це дійсно кепсько. Але яке воно має відношення до мого баскетболу?

Джойс похитала головою.

— Я не знаю. Мені це щойно спало на гадку, от і все.

— У мене все виходило, мамо. От що дивно. У мене все виходило.

І тут обличчя Джойс раптом жахливо зморщилося. Вона знову, ніби з відразою, похитала головою, намагаючись стримати сльози.

— Я знаю. Я б мала там бути. Я звинувачую себе.

— Нічого страшного, що ти не приходила. Правда. Мабуть, і на краще, врешті-решт. Мені просто цікаво.

Після довгого мовчання Джойс дійшла такого висновку:

— Гадаю, моє життя не завжди було щасливим, чи легким, чи саме таким, якого я бажала. У певному розумінні мені просто треба намагатися не думати забагато про деякі речі, інакше вони розіб’ють мені серце.

Та це було і все, що Петті вдалося дізнатися від неї — тоді чи згодом. Цього було не багато, усі таємниці залишилися таємницями, але у майбутньому... Того самого вечора Петті розповіла про результати свого розслідування і запропонувала план дій, з яким Джойс погодилася до найменшої дрібниці, покірно кивнувши головою. Маєток продадуть, і Джойс віддасть половину виторгу братам Рея, покладе долю Едгара до фонду, з якого він та Галина зможуть знімати достатньо грошей, аби прогодуватися (за умови, що вони не емігрують), і запропонує великі суми Ебіґейл та Вероніці. Петті, яка врешті-решт погодилася отримати сімдесят п’ять тисяч доларів для початку нового життя без Волтерової допомоги, деякий час почувалася винною по відношенню до Волтера, коли думала про пусті ліси та неорані поля, які вона допомогла приректи до розподілу та забудови. Вона сподівалася, що Волтер зрозуміє: спільне нещастя трупіалів[173], дятлів та вивільг, чиї домівки вона зруйнувала, у цьому конкретному випадку не набагато глибше, аніж сім’ї, що продає землю.

Автобіограф розповість про свою родину таке: гроші, на які вони так довго чекали і через які так нечемно поводилися, не були стовідсотково марно витрачені. Ебіґейл, наприклад, почала процвітати, щойно в неї з’явилося досить коштів, аби розкидатися ними перед своїм богемним оточенням; Джойс тепер дзвонить Петті,