Джонатан Франзен - Свобода

— Ти не заперечуєш, якщо я їх понюхаю?

— Мої черевики?

Вероніка кивнула й підповзла, щоб вдихнути їхній запах.

— Я дуже сприйнятлива до запахів, — повідомила вона, блаженно заплющуючи очі. — І те ж саме з беконом: мені все ще подобається його запах, навіть якщо я і не їм його. Він такий насичений, що я наче куштую його.

— Еге ж, — знову відгукнулася Петті.

— З власного досвіду можу сказати, що це буквально наче мати торт, але не їсти його.

— Правильно. Я розумію. Цікаво. Хоча, ймовірно, ти ніколи не куштувала шкіри.

Вероніка голосно розсміялась і на деякий час навіть стала поводитися дуже по-сестринськи. На відміну від усіх інших членів родини, за винятком Рея, вона засипала Петті питаннями щодо її життя взагалі та нещодавніх несподіваних поворотів долі. Найнеприємніші частини історій Петті їй здавалися особливо комічними, і коли Петті звикла до сміху над крахом свого шлюбу, вона зрозуміла, що Вероніці ставало ліпше, коли та слухала про її проблеми. Здавалося, що для неї це підтверджує деякі сімейні істини, і вона трохи розслабилась. Але потім, після чашки зеленого чаю, якого, за словами Вероніки, вона випивала більше п’яти літрів на день, Петті розпочала розмову про нерухомість, і сміх її сестри миттєво став більш непевним і нещирим.

— Серйозно, — не здавалася Петті. — Чому ти турбуєш Джойс щодо грошей? Якби їй докучала лише Ебіґейл, то я думаю, вона б це витримала; але коли ти теж її смикаєш, то їй стає дуже некомфортно.

— Я думаю, що мама так почувається і без моєї допомоги, — здивовано відповіла Вероніка. — Вона із цим і сама непогано справляється.

— Можливо, але ти таке відчуття підсилюєш.

— Я так не думаю. Я вважаю, що ми є творцями свого щастя. Якщо вона хоче все змінити, їй лише потрібно продати маєток. Усе, про що я її благаю, так це про гроші, які мені необхідні, щоб не працювати.

— Що ж тут такого поганого в праці? — спитала Петті, відразу ж згадавши аналогічне питання, яке їй колись поставив Волтер. — Праця підвищує самооцінку.

— Я можу працювати, — нагадала їй Вероніка. — Я ж зараз працюю. Але із задоволенням кинула б. Це дуже нудно, і вони ставляться до мене, як до секретарки.

— Ти і є секретарка. Може, ти секретарка з найвищим IQ в усьому Нью-Йорку.

— Я просто дуже хочу звільнитися, і все.

— Я впевнена, що Джойс дасть тобі грошей, аби ти повернулася до навчання та отримала роботу згідно зі своїми здібностями.

Вероніка засміялась.

— Схоже, мої здібності в цьому світі не нотуються. Тому буде краще, якщо я розвиватиму їх самостійно. Петті, я насправді просто хочу, щоб мені дали спокій. Це все, чого я зараз прошу. Хочу спокою, і все. Лише Ебіґейл не бажає віддавати гроші дядькові Джиму та дядькові Дадлі. Мені ж це однаково, аби я могла сплачувати оренду квартири.

— А Джойс каже інше. Вона говорить, що ти теж не хочеш віддавати їм ані цента.

— Я лише намагалася допомогти Ебіґейл отримати те, що їй потрібно. Вона хоче започаткувати власну жіночу комедійну трупу, поїхати на гастролі до Європи, де люди зможуть це оцінити. Вона хоче жити в Римі й бути там вшанованою, — Вероніка знову розсміялась. — Я не маю нічого проти. Мені не потрібно так часто її бачити. Вона дуже люб’язна до мене, але ж ти знаєш її манеру вести бесіду. Завжди після розмови з нею я розумію, що краще б я провела вечір наодинці. Мені подобається бути на самоті. Мені краще займатися своїми думками так, щоб ніхто не відволікав.

— Так ти мучиш Джойс лише тому, що не хочеш так часто бачити Ебіґейл? Може, краще просто не бачитися з нею?

— Хтось мені сказав, що потрібно завжди з кимось спілкуватися. Вона для мене ніби телевізор, який працює десь на задньому плані. Так я проводжу час.

— Але ти щойно сказала, що тобі навіть не подобається її бачити.

— Знаю. Це важко пояснити. В Брукліні у мене є подруга, з якою я могла б частіше бачитись, коли б не Ебіґейл. Це мене також влаштовувало б. Насправді, коли я думаю про це, то навіть упевнена, що все було б гаразд. — І Вероніка розсміялася, згадавши свою подругу.

— Чому ж тоді Едгару не ставитися до справи так само? — спитала її Петті. — Чому ж тоді йому та Галині не продовжувати жити на фермі?

— Мабуть, тут немає причин. Напевно, ти права. Безумовно, Галина відразлива, і думаю, Едгар це знає. Я навіть вважаю, що він одружився з нею, аби нацькувати її на нас. Галина — його помста за те, що він був єдиним хлопчиком у сім’ї. — Щодо мене, то мені однаково, коли я з нею не зустрічатимусь, але Ебіґейл не може без цього.

— Тобто, по суті, ти це робиш задля Ебіґейл.

— У неї є бажання, у мене їх немає, але я рада їй допомогти здійснити їх.

— За одним винятком: ти хочеш стільки грошей, аби не працювати.

— Так, це, безперечно, було б чудово. Мені не подобається бути чиєюсь секретаркою. Особливо я ненавиджу відповідати на телефонні дзвінки. — Вона засміялась. — Взагалі, мені здається, що люди занадто багато розмовляють.

У Петті склалося враження, ніби вона намагається відідрати від пальців жувальну гумку, але не може: логічні зв’язки думок Вероніки виявилися безмежно гнучкими і липли не лише до Петті, але й одна до одної.

Пізніше, коли Петті вже поверталася поїздом додому, її, як ніколи до того, вразила думка, що її батьки були багатшими та успішнішими за всіх своїх дітей, включаючи її; що жоден із їхніх дітей не успадкував ані частки того почуття соціальної відповідальності, яким Джойс та Рей керувалися усе життя. Вона знала, що через це Джойс відчувала почуття провини, особливо щодо Вероніки; але вона також розуміла, що мати таких негодящих дітей було страшним ударом по еґо Джойс; і що Джойс, можливо, звинувачувала у дивності та недоцільності своїх дітей гени Рея, прокляття старого Огаста Емерсона. І тут Петті усвідомила, що політична кар’єра Джойс не тільки призвела до сімейних проблем чи погіршила їх: вона також додавала змогу втекти від цих проблем. Дивлячись у минуле, Петті