Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Чоловік знизав плечима. Заправившись, дівчина заплатила чоловікові й поїхала геть.

–Обійдуся без порад... – бурчала вона, залишивши заправку в дзеркалі заднього виду.– Усі повчають, куди не прийди. Дістали!

Але чоловік мав рацію, вже через годину їзди, Старла опинилася на розвилці. Велика скеля ніби виростала в центрі дороги. Праворуч був вказівник "Ви залишаєте Ґотлін. До зустрічі!", ліворуч, в оточенні лісу була інша дорога. Старла звернула ліворуч, і розсміялася.

–Вернуся звідки приїхала, як же!

Однак ще півгодини їзди і Старлі місцевість здалася знайомою. Придорожнє кафе, магазин сувенірів... проїжджаючи центральний парк Ґотліна, де над деревами височіло кольорове колесо огляду, Старла зрозуміла: вона й справді повернулася в місто. Вона вже інтуїтивно їхала до салону Дейва і коли покинула авто, Джером усміхнувся.

–Як покаталися?

–Прекрасно.– пробурмотіла Старла, грюкнувши дверима.– Я хочу орендувати іншу машину.

–Чому? – засумував Джером.– Вам не сподобався мустанг?

–Ні. Він гарний. Але я хочу поїхати по бездоріжжю, тому, мені потрібен позашляховик.

–Міс, ми не здаємо машини для перетину лісу. – хитав головою хлопець.

–Та, облиш, Джероме. Я просто хочу трохи покататись. Ну... не туристичним шляхом.– Старла підморгнула йому.– Я можу щедро заплатити.

Очі Джерома округлилися.

–Справа не в грошах, міс. Просто машини, поза туристичними стежками, глухнуть. Евакуатори навіть не можуть доїхати й відтягнути їх. Ми втратили кілька машин минулого року. Коли ми змогли їх відшукати, людей, які орендували машини, так і не знайшли. Я б не радив вам...

–Обійдуся без порад.– роздратовано кинула вона.

Старла розвернулася і пішла додому.

–Чорт.– бурчала вона. – Що не так із цим містом?!

Вона пішла прямо в супермаркет. Кидаючи у візок пляшку молока, гранатовий сік, масло і дві пачки тостового хліба, Старла сердилась.

"Чому таке маленьке містечко таке дивне? Чому вбивства людей нікого не хвилюють, чому ніде в інтернеті немає жодної інформації? Невже ця історія не набувала розголосу?" – розмірковувала вона.

 Старла оплатила товар на касі і, схопивши еко-сумку з продуктами, покинула магазин. Повернувшись додому, вона роздяглася до білизни, і сівши перед телевізором, відкрила пачку чіпсів, яку схопила перед підходом до каси. По телевізору йшли новини, які в голові Старли, змішувалися з хрускотом чіпсів. Вона методично жувала й обмірковувала подальші дії. Її відпустка закінчиться в понеділок. Не те, щоб робота журналістом у місцевій пресі її діставала, скоріше вона була дівчині вкрай нецікавою. Старла має з'ясувати, що не так із замком Ґотліна, але на з'ясування деталей у неї рівно два дні. Вона глянула на годинник. Пів на першу ночі. Якщо вона рушить вночі, то дістатися до замку може вже вранці. Це було б легко, якби вона хоч приблизно знала, куди їй рухатися. Та, і крокувати вночі в лісі... А, втім, у неї є навігатор. Потрібно тільки набрати координати. Ейфорія підняла Старлу з ніг, і вона більше не могла думати про спокійний вечір удома. Одягнувшись знову в теплий комбінезон, вона перевзулася в черевики, зібрала сумку і вийшла з квартири. На вулиці було тихо, десь далеко шумів вітер, тріщала лампа вуличного ліхтаря. Старла зробила крок у бік центру. Слідуючи книзі, з цієї вулиці можна потрапити в будь–яку точку міста. Можна напряму йти на північ. Але якщо придивитися до "казкової карти", там буде глухий кут і доведеться робити гак. А можна піти на південь, йти довше, але при повороті відразу вийдеш на замок. Старла дотримувалася другого плану. Що далі вона відходила від центру, то страшніше їй було. Коли вона перетнула тонку лінію на карті, що відокремлює місто і те, що було за ним, Старла відчула незрозумілий прилив сил.

 Коли вона проходила кромку пустелі, випила майже всю воду, тільки за півтори години ходьби. Ранкове сонце смажило її, як полуденне, і вона відчувала нестерпну спрагу. Повернувши праворуч, вона йшла ще дві години. Зупинившись, щоб заклеїти пластиром стерті мозолі на ногах, Старла продовжила шлях. Раптово спека змінилася холодом, вітер пробирав до кісток. Вона пошкодувала, що не вдяглася тепліше і не взяла термос. Тут і справді був сніг і його було досить багато. Ноги провалювались у снігову подушку майже до колін. Піднялася хуртовина, Старла одягла капюшон, але її вуха горіли.

–Господи, от і не вір після цього в казки. Довбаний Ґотлін.– бурчала вона.

Перечекавши завірюху в невеликій печері, Старла розпалила багаття і полізла в сумку, щоб записати шлях, яким вона просувалася вперед. Помітивши, що забула блокнот, Старла вилаялася і сіла, склавши руки на грудях. Зі стелі печери капало і цей звук дратував її. Вона згадала про напівпорожню книгу і дістала її.

 –Чудово, буде замість блокнота... – реготнула вона, розкривши книжку.

 По ходу згадуючи шлях, вона гортала книжку, шукаючи вільного місця. Думки відводили її далі тих дій, які вона робила, тому діставшись останніх сторінок, вона почала креслити. А потім застигла, згадуючи, що порожніх сторінок було набагато більше, вона закрила книгу, перевіряючи обкладинку:

– Ґотлін. Найвідоміші представники міста ...– прочитала вона.– Усе правильно...стоп.