Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

– Боже... ця сімейка нескінченна... – протягнула Старла, почухавши втомлені повіки. Вона перегорнула кілька сторінок і помітила, що сторінки в книзі порожні. Це було дивно, оскільки вона відкрила книжку з початку. Тобто з дев'ятисот двадцяти сторінок у книжці були списані тільки двадцять. Вона опустила очі й прочитала останній абзац.

"1786 рік. За рік після укладення мирної угоди з двома сусідськими державами, чинного короля Елліяса і королеву Амаль вбили урядом держав, з якими домовленість було підписано, під час нанесення королівським подружжям дружнього візиту. Після смерті Елліяса і Амаль, королем було обрано їхнього сина – Оматея, у віці дванадцяти років. Дядька Оматея, принца іспанського графства – Самуеля Лоренте, було обрано за регента до повноліття Оматея. Втім за півроку регентства, Лоренте було отруєно його спадкоємцями і трон іспанського графства перейшов старшому сину Лоренте – Мігелю. Всі зв'язки із ґотлінською родиною клан Лоренте обірвав. Оматей став повноправним королем Ґотліна без регенства.

1794 рік. Оматей Ґотлін одружився з Аделайн Хейдрун, герцогинею скандинавських земель. У 1797–му році у пари народилася донька Калерія, роком пізніше син Пітер, у 1800–му році у пари народилися єдиноутробні близнюки Ельга та Ельгорт.

У 1816–му році згадки про сімейство Ґотлін обірвалися. Палац кілька разів піддавався пожежам з боку селян, надалі замок родини Ґотлін не був знайдений."

– Не був знайдений? Як це можливо? – Старла підійшла до стелажа знову. Помітивши книжку: "Кордони Ґотліна", вона витягнула її з полиці і сказала: – Зійде.

Повернувшись до історичних архівів, вона знайшла аналогічну книгу: "Карти міста Ґотлін". У книзі вказувалося, як розширювалися межі міста протягом його історії, з урахуванням еміграції, воєн і приєднання земель. Вона взяла книжки з картами з казок, і реальні карти міста. А потім замкнула сумку. Вимкнувши лампу, вона помітила, що крізь маленькі вікна у вестибюлі архіву вже пробивалося ранкове сонце. Постоявши ще секунду, вона змахнула блокнот і ручку у свою сумку, а потім підняла книжку з родоводом завойовників міста. Вона вже було поставила книгу на полицю, але в останню мить склала її в сумку. В архіві вже возилися кілька людей, Старла здивувалася, що сюди ще хтось приходить.

– Коли вона прийшла? Хтось бачив, коли вона прийшла? – заволала прибиральниця. – Дівчино, як ви тут опинилися?

– Ми щойно відкрилися, міс.– відповів охоронець, підійшовши до неї.– Міс!

Старла проігнорувала їх і штовхнула двері. Вдихнувши свіже ранкове повітря, вона перетнула вулицю і увійшла в кав'ярню, щоб узяти собі велике лате. Жахливо хотілося спати, тому Старла, повернувшись додому, розклала книжки на столі й попрямувала в душ, а потім, пірнувши в ліжко, забулася сном. Думки без кінця вилися в її голові. Коли вона спала, часто бачила сни про скелі й галасливі потоки хвиль, які розбивалися об них. Вона бачила велику кам'яну фортецю з червоними прапорами на піках. Пробираючись урвищами, вона відчувала солоний бриз на губах, і жахливий біль у руках, від натягу мотузок. Коли вона нарешті добиралася до фортеці, розвідний міст розкидався перед нею. Але увійти до фортеці їй ніколи не вдавалося. Старла завжди прокидалася на цьому моменті. Вона сіла на ліжку. Сонце вже заходило за горизонт. Вона поставила чайник на плиту і, чистячи зуби, почала гортати книгу з картами. З її відкритої сумки випала остання книга. Вона вже пошкодувала, що взяла її. Карти різнилися. У книзі казок карти були ширшими і в кожній місцевості приховували окремі місця і замки. У карті фактів усе було набагато скромніше, і жодних "Похмурих лісів" і всієї нісенітниці, що були зазначені в попередній книжці, в ній не було. Взагалі–то, у Ґотліні відзначали тільки два ліси: біля в'їзду в місто, що зовсім не прикметно для сухої Аризони, і ліси на півночі міста, біля гір. Але всі карти обриваються на цих горах, і ніхто туди не заходив. Подейкували, що недалеко від нього ліс, який повністю горів. Але навряд чи в місті, де є сніговий ліс, усього за кілька миль, інший ліс міг горіти багато років поспіль. Хоча було цікаво те, що карти відрізнялися настільки сильно. Звісно, легенди й казки здебільшого вигадка, але, щоб настільки... У книжці легенд ішлося про те, що замок розташовувався далі за містом, а отже туди можна дістатися в об'їзд. Це буде швидше, якщо замок і справді там, чому в жодному архівному документі це не вказано? Адже це начебто, національна пам'ятка. Старла прополоскала рот і, кинувши в сумку три книжки з архіву, переодяглася в комбінезон на флісі. Вона закинула в сумку пляшку води і яблуко.

– Навряд чи це надовго.– зітхнула вона.

Взяти машину напрокат у Ґотліні не становило труднощів. Недалеко від місця, де жила Старла, був салон Дейва. І нехай Дейв не працював у салоні вже понад п'ятдесят років, його онук Джером продовжував сімейну традицію. Старла орендувала чорний мустанг і, пірнувши в салон, поїхала в об'їзд Ґотліном. Через кілька миль, вона заїхала на заправку. Старий чоловік подивився на дівчину з дивним виразом зморшкуватого обличчя.

–Далеко їхати зібралася?

–Вибачте, але я за питання вам не доплачую. – зауважила вона, роздратовано.

– На розвилці дороги немає. – продовжував чоловік.– Ти повернешся туди, звідки приїхала.

–Просто заправте машину.– з тиском попросила Старла.