Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Отче-інквізиторе, що з вами? — хтось підбіг до нього і допоміг підвестися на ноги. Перед очима Вайата танцювали кольорові плями, він не зміг навіть побачити обличчя людини, що підійшла до нього.

— Дивіться! — жіночий вигук вдарив по вухах, гомін на мить стих, щоб майже одразу ж перетворитися на крики.

Кліпнувши повіками та через силу повернувши собі хоча би якусь чіткість зору, отець-інквізитор повернувся в напрямку, куди дивились всі люди поблизу. Але огляд йому закривала стіна, що оточувала королівський замок. За допомогою невідомого помічника, Вайат піднявся до найближчою бійниці та завмер, не повіривши власним очам.

Багрянець небес за другою стіною столиці доповнився новими, яскравішими відтінками. Це палав монастир.

Але найгіршим було те, що клаптик чистого неба над містом стрімко зменшувався. Спалахи демонічних розломів, наче десятки маленьких кривавих сонць, висвітлювали будівлі між внутрішнім та середнім муром. Демони знайшли спосіб зламати священний захист столиці й тепер безкарно створювали свої прокляті переходи просто на її вулицях.

Вайат заплющив очі та подумки звернувся до Світла, попросивши у нього сил для протистояння навалі чудовиськ, що от-от з'явиться по душі людей.

Повітря у дворі за його спиною загуло й завібрувало від близькості демонічного розлому. Пролунав глибокий утробний рик. Люди закричали знову, в паніці розбігаючись хто — куди, але отця-інквізитора охопив крижаний спокій. 

Він знав, що це кінець, хоч і не був готовий до нього.

Вайат розвернувся, щоб лицем до лиця зустріти демонічну потвору, що виявилася дияволом — величезним чудовиськом, не баченим на землях Імперії вже кілька століть. Він глузливо шкірився, грайливо помахуючи гротескною подобою шипастої інквізиторської булави — її навершя палало, спопеляючи людей живцем. Такий самий лютий та безжальний вогонь палахкотів і в очах величезної тварюки. Демон з цікавістю дивився на отця-інквізитора, що знаходився якраз на рівні його голови. Вайат запізно усвідомив, що його вірна булава залишилася в монастирі — інквізиторам у королівському замку було заборонено мати при собі зброю. 

Але з ним було Світло.

Онімілими губами Вайат повторив свою молитву вголос.

І Світло почуло його.