Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Сподіваюся, цього вистачить, — промовив він, проштовхнувши нерівний закривавлений зріз до ніші з шипом і смикнувши за важіль після цього. — Інакше доведеться ловити когось живцем.

— Відійдіть, — наказав Сандро, і некроманти слухняно розділилися порівну, ставши ліворуч і праворуч від ангела, біля ніг якого вже почала просідати підлога, поступово набуваючи обрисів сходів, що ведуть вниз, під вівтар.

— Будь ласка, нехай там буде лише одна кімната, в центрі якої лежать потрібні нам кістки чи що там в інквізиторів замість святині, — благально пробурмотів Васкаедр, першим ступивши на верхню сходинку.

— Це в кого ти просиш такої милості? — невинно поцікавився Селенор, вирушивши наступним.

— У себе, звісно. Кому мені ще молитися? — посміхнувся п'ятий Повелитель.

***

Будівля, в якій застряг скалічений, а нині вже упокоєний дракон, здався Суртазу житловим. Знесений дах та зруйновані стіни поховали під собою чимало людей, і тринадцятий Повелитель чудово відчував їхній біль. Він лоскотав кінчики пальців, викликаючи відчуття, схоже на приємне тремтіння. 

Знизившись та потрапивши на перший поверх через діру в даху, ліч вирішив потренуватися в одночасному використанні чарів левітації та поповнення енергії. Вийшло напрочуд легко та швидко. Напевно допомагали артефакти, але важливим був результат, а не спосіб його отримання.

Зосередившись на відновленні сил, Суртаз не помітив тінь, що причаїлася в дальньому кутку кімнати. Він схаменувся лише тоді, коли шипи кістяного нагрудника несподівано розкрилися, зчепившись за не менш шипастим навершям булави. Якби не зачаровані обладунки, що сповільнили рух зброї, удар прийшовся би в голову ліча.

Роздратовано зашипівши, тринадцятий Повелитель потягнувся та вчепився пазуристою пальчаткою в руку інквізитора, що напав на нього. Кілька секунд — і на місці святенника залишилася просто висушена тілесна оболонка. Але навіть в смерті той не випустив зброю і звалився на підлогу разом з нею. Суртаз завмер, відчуваючи хвилю гострого задоволення та піднесення, близького до захвату. Дещо схоже він відчув лише тоді, коли йому вдалося вдихнути життя у примарного голема — за кілька секунд до того, як він вийшов з-під контролю.

Хитнувши головою, ліч відкинув непрохані спогаді та щільніше закутався у Покров пітьми, що ховав обриси його тіла. Хто знає, скільки ще інквізиторів могло вціліти та залишитися боєздатними.

Приблизно поверхом нижче пролунав відчайдушний болісний вигук. Голос не належав комусь із Повелителів, і Суртаз не звернув би на нього увагу, якби за вигуком не послідувало погрозливе бурмотіння про те, що його душа все одно стане частинкою Світла, навіть якщо тіло перетвориться на немертву погань. Схоже, поряд з невідомим святошею знаходився хтось із некромантів. Ліч поглядом пошукав шлях вниз, а коли не помітив його поблизу вирішив прокласти його власноруч за допомогою найпростішого заклинання, яке вивчив ще в перший рік навчання школи.

Він спрямував магічний кулак в підлогу перед собою. Прогуркотіло ніби аж до самої землі, з чого Суртаз зробив висновок, що трохи перестарався. Втім, спалах чужого болю підказав йому, що це на краще.

***

Васкаедр із сумнівом дивився на скелет, вбраний у простий червоно-чорний одяг інквізитора і лежав посеред порожньої кімнати на простій кам'яній плиті без будь-яких написів чи прикрас.

— Це та шукана святиня? Нумо, піднімемо її та подивимось, що буде? — запропонував він.

— У нас є чітка вказівка, що треба зробити, — холодно заперечив Сандро, діставши з кишені мантії три однакові на вигляд склянки з темного скла. Вони відрізнялися лише мітками на щільно притертих корках. Прискіпливо придивившись до кожної склянки, перший Повелитель вишикував їх у рядочок на краю кам'яної плити.

— Тепер — правильний порядок.

З цими словами Сандро взяв першу склянку і нігтем підчепив її корок.

— Вміст першої — на чоло.

Рідина, що пролилася на лобну кістку, м'яко сяяла червоним.

— Нагадує демонічну кров, — прошепотів Васкаедр, чудово знаючи, що його почує і Дерцкан поруч з ним, і Селенор, що стояв по інший бік кам'яної плити.

— Наскільки я розумію, — відгукнувся Сандро, зосереджено відкорковуючи другу склянку, — це все — демонічна кров. Можливо, з чимось змішана.

Зрештою, корок піддався.

— Другу — на груди, — промовив перший Повелитель, акуратно поставивши спорожнілу склянку на плиту.

— Мені здається, чи тканина почала тліти? — задумливо поцікавився Дерцкан.

— Не здається, я вловлюю запах диму, — Селенор кивнув, уважно спостерігаючи за Сандро. Третя склянка не піддавалася.

— Може, просто розбити? — запропонував Васкаедр. — Все одно в ногах виливати.

— Ні, вже відкоркував, — відповів перший Повелитель. Те, що він нервував, викривала лише надто рвучко відкинутий вбік корок. — Третю — у ноги.

Клуби їдкого диму, що раптом повалили від тіла, змусили Сандро відсахнутися.

— Пропоную йти геть звідси, — Селенор миттю опинився поряд першим Повелителем, насторожено спостерігаючи за тим, як рідина зі склянок стрімко розповзається рештками невідомого інквізитора, спалахує та перетворює одяг та кістки на попіл.

— Так, — кивнув перший Повелитель, — ми виконали клятву. Тепер чекаємо на решту і летимо звідси.

— Тільки чекати слід назовні, мабуть, — протягнув Васкаедр, спостерігаючи, як полум'я розповзається по кам'яній плиті. — Цей вогонь навіть каміння розплавляє.

***

Вайат відчув, як його серце пропустило один удар, затріпотіло, знову пропустило, а після цього забилося настільки часто і рвано, ніби прагнуло вистрибнути з грудей. Захапавши ротом повітря, отець-інквізитор осів на бруківку двору фортеці прямо поруч із виведеним йому конем. 

Він точно знав: щось сталося — страшне, невиправне.

Навколо загомоніли люди. Спочатку тихі, їхні голоси ставали дедалі гучнішими. Втім, вже незабаром крізь цей гомін Вайат почув, як хтось звертається до нього.