Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Старла.– відповіла вона, ігноруючи долоню.

Мартін був немолодим темношкірим чоловіком, він зняв тренч і передав його офіціантові, а потім зняв капелюх, пригладжуючи жорстке сиве волосся. Він розстебнув ґудзик жакета і, піднявши штанини на стегнах, опустився на різьблений стілець, який одразу ж під вагою Кемпбелла видав змучений стогін.

–Спасибі, Майлз.

Хлопець послав йому короткий кивок і пішов, забираючи тренч і капелюх до гардероба.

–Ви не проти, якщо я закурю? – запитав Мартін, дістаючи щільну темно–коричневу сигару.

–Впевнена, моя відмова вам ніяк не завадить. – зауважила дівчина, дивлячись, що Мартін уже витягнув залізний портсигар із внутрішньої кишені піджака.

Він сухо розсміявся.

–Вірно підмічено.– він постукав сигарою по столу.– Що ж... Старла. Що привело вас до мене?

Офіціант поставив перед Мартіном келих на низькій ніжці, у якому льоду було більше, ніж віскі, і сріблясту попільничку.

–Я хочу поговорити з вами про одну справу. – порушила мовчання Старла.

–Я слухаю вас.– він відрізав кінчик сигари кишеньковим секатором і підкурив.

Важкий тютюновий дим хмарою огорнув Старлу, і вона поморщилася.

–Ви знаєте про низку вбивств у місті?

–Де жертвам виривають серце? – уточнив він.

–Так.– борючись із роздратуванням, відповіла Старла.

Він задумався, взявши сигару губами, короткі всмоктування диму супроводжувалися неприємним звуком. Старла перевела погляд на руки чоловіка. Дві великі золоті каблучки–печатки та обручка на безіменному пальці лівої руки.

"Цікаво, його дружина дозволяє йому палити в будинку?"– подумала вона.

–Останнє вбивство було скоєно рік тому. – відповів він, задумливо. – У межах лісосмуги на виїзді з міста знайшли труп Альми Паркінсон. У її грудях була рана, коронери не виявили серця.

–Що ви можете про це сказати?

–А, що я знаю? – блиснув очима він. – Вбивцю так і не було знайдено. Але вбивства закінчилися.

–Ви не думали, чому вони закінчилися? – запитала вона, склавши руки на столі.

–Не знаю. – він відкинувся на спинку стільця, закинувши щиколотку на протилежне коліно. – Можливо, хтось уже знайшов убивцю.

–Або він нарешті знайшов те, що шукав.– припустила Старла.

–Що? –приснув Мартін. –Нелегальний ринок продажу органів?

–Якби йому потрібно було серце, він би не діяв так не філігранно. Сумніваюся, що після такої грубої операції з вилучення, серце придатне для трансплантації. –вона склала руки на грудях, на гострих чорних нігтях з'явились блики від світла ламп.– Ні, серце було потрібне йому для певної мети... От тільки якої?

–Справа не закрита.– відповів Кемпбелл, уникаючи прямого погляду в очі дівчини.

–І чому ж? – хмикнула Старла. – Що говорить ваша мова фактів?

–Що вбивцю не знайдено.– з наголосом відповів Мартін.– Але справу заморожено.

–Чому б не спробувати знайти його?

–Він не залишає доріжку з хлібних крихт. – дратівливо нагадав Мартін.– Жертв знаходять за кілька годин, а то й днів після вбивства.

Він знову відкинувся на стілець, уважно спостерігаючи за Старлою.

–Ви, напевно, маєте особистий інтерес до справи, я правий?

–З чого ви взяли? – блиснула очима вона.

–Я – детектив. – нагадав Мартін. – До того ж, ви аж надто чіпляєтеся за здогадки, що серце викрадено не просто так.

Страла промовчала.

–Як би там не було.– вів далі Мартін.– Його не знайти. У цього маніяка повно наслідувачів. Вони з'являються раз на кілька десятиліть. Ґотлін не вперше сколихнувся від страху. Це місто багато чого бачило.

–Чому ви думаєте, що це наслідувач?

–Ця справа була моєю першою. – підняв брови Кемпбелл, глибокі зморшки на лобі стали більш явними. – Я тоді був молодим офіцером, але вельми заповзятливим. Це було п'ятдесят два роки тому. Я думаю, убивця був не дуже молодим, здійснюючи ці звірства. Отже, він уже помер. Але я взявся за цю справу не тому. Коли я тільки вчився, читав старі справи, мене цікавили не розкриті злочини, я тоді вважав, що маю сили розгадати всі загадки кримінального минулого Ґотліна.

Він дістав свою шкіряну валізку і витягнув звідти кілька жовтих папок. Вони розсипалися на столі перед Старлою, вона простягнула руку з довгими тонкими пальцями і взяла першу. У папці був лише один аркуш паперу. У правому верхньому кутку до нього кріпилося чорно–біле фото молодої жінки, з–під нього визирало інше – вже фото трупа. Старла поморщилася, вона добре знала, який вигляд має людина, вбита таким чином. Сховавши знімок під першим, вона розглянула обличчя дівчини. Їй від сили було двадцять років.

–Справа від 1960–го року. Голлі О'Хара, знайдена у власному будинку після звірячого вбивства. Коментар коронера: у грудині помічено сильне пошкодження кісток і ребер, рвана рана, відсутнє серце... – прокоментував Кемпбелл, коли Старла відклала вбік першу теку. У наступній було кілька аркушів, люди на фото виглядали симпатично. Молоді хлопці в офіцерській формі, дівчата з укладками та вибіленим волоссям. На фото тіл Старла вважала за краще не дивитися.