Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Сердечні справи і темні наміри

Місто Сердець було заховане і, водночас, перебувало в усіх на виду. До нього можна було потрапити, перепливши води німф, крокуючи вбрід крізь Південний ліс, там, за вогняними угіддями Пітера, просто за розлогим кленом, біля скелястого урвища розташовувалося місто Сердець. Оточене неприступними фортецями і фортами, кам'яними урвищами і холодною прозорою річкою. Сирени сердець, що мешкають у неприступному місті, схованому від чужих очей, були привабливими і притягували до себе будь–якого смертного, який потрапив у їхні тенета на свою біду. Сьогодні вони готувалися до свята: народження нової королеви. У шостому місяці, сузір'я Авазея, в серпневий вечір народила головна сирена, королева–мати, дочку, назвавши її Старла. Друге ім'я їй подарували зірки, під якими народилася дівчинка – Кассіопея. І щасливе було місто все і діти, і люди похилого віку, і чоловіки, і жінки, крім самої матері, королеви сердець, головної сирени Єврики–Аматеї. У жилах Єврики текла кров мага, який переступив клятву половин, і сирени, яка покохала свою жертву. Завдяки цьому зв'язку, деякі сирени сердець мають здібності сирен і магів, здатні навіть знайти свою половину. Усі, хто народжений з такою умовою, рано чи пізно знаходять дорогу в місто Сердець, навіть не підозрюючи про його існування. Головна сирена сильніша за будь–яку іншу і здатна керувати одноплемінниками. Пророцтво свідчило, що Єврика недостатньо сильна, щоб керувати Містом Сердець, але її дочка, досягнувши двадцяти років, отримає свою силу повною мірою. А коли зустріне свою половину, її сила стане безмежною, і все Місто Сердець схилить перед нею коліна. Єврика наказала забрати дитя подалі від Міста Сердець і самого Ґотліна, а потім убити її. Щоб вона ніколи не зустріла свою половину і не стала королевою Міста Сердець, прийшовши на зміну матері.

Батько Старли був рангом нижче за королеву, і не мав права оскаржувати її рішень. Не зумівши заподіяти шкоду немовляті, він зглянувся над донькою і залишив її біля дверей Ґотлінського притулку. За що і був страчений після прибуття. Старла прожила в притулку до п'ятнадцяти років, а потім втекла.

Звісно, через чотири роки, всі й думати забули шукати її. Сплинуло багато років, Старла виросла і здавалось, світ загубив її. Втім вона зараз у центрі Ґотліна, ховається від вечірнього дощу у фургончику–кафе з неоновими табличками і цілодобовим графіком. П'є водянисту каву і їсть дешеві коржі. Витерши нижню губу від борошна, Старла втупилася на годинник. Чи знала вона, що чергове її розслідування призведе до цього? Її червоне волосся здавалося пурпуровим в освітленні неонової таблички: "Чай, кава, капучино". На тлі грала Be My baby, але безтурботного настрою ця пісня Старлі не дарувала. Навпаки, вона напружено дивилася в посірілий ліс на горизонті. Усвідомлюючи, що єдиний доступний для неї вихід лежить у самих глибинах Похмурого лісу, Старла скривилася. Вона глянула на годинник. Без п'ятнадцяти сім, він прийшов, як і обіцяв. Пунктуальність притаманна, схоже, і самому дияволу у плоті. Старла піднялася, кидаючи на стіл двадцятку і, накидаючи капюшон на голову, покинула кафе.

 

 

Та про це трохи пізніше

 

Довгих вісімнадцять років Старла не підозрювала про те, хто її батьки і за що кинули. Вона росла абсолютно звичайною дівчинкою з червоним волоссям, білою шкірою і медово–зеленими очима котячої форми. Вона була красивішою за інших дітей і їй не було потреби використовувати косметику, щоб підкреслити природні дані. Вона була високою, гнучкою, з витонченою фігурою і довгими рівними ногами. Усе життя Старла не підозрювала про власні магічні сили. Залишивши притулок, будучи підлітком, вона зустріла юного хлопця на ім'я Еліот. Два роки зустрічалася вона з Еліотом, і обожнювала його. З ним у неї співало серце. Але дощової осінньої ночі, Еліот за загадковими обставинами зник. Ґотлін маленьке містечко, Старла одразу ж запідозрила недобре. Вирушивши на пошуки, вона довірилася своєму передчуттю і знайшла Еліота. Точніше його тіло, недалеко від лісосмуги.

Свій дев'ятнадцятий день народження вона відзначила у своїй квартирі, за щільно закритими фіранками, біля коркової дошки з прикріпленими до неї фотографіями. Вирізки з газети свідчили про ґотлінського маніяка–вбивцю, який жорстоко ранить грудину жертви, викрадаючи серце.

Одягнувши довгий плащ із чорної лакованої шкіри, поверх комбінезона з розширеними до низу шортами, з–під яких визирали підтяжки, і чорні мереживні панчохи, вона взула туфлі на високих підборах. Неонові написи відбивалися в чорних скельцях, її губи, нафарбовані темно–фіолетовою помадою, розтягнулися в усмішці.

–Міс, вам допомогти з пальто? – запитав офіціант.

–О, ні, дякую. Я не буду його знімати.

–Можу я поцікавитися...

–Під ним нічого немає.– відповіла Старла, і з легкою посмішкою на губах рушила вперед.

Офіціант зніяковів.

–Містер Кемпбелл прибуде за кілька хвилин.– сухо повідомив він.

Старла подякувала і попросила склянку води з льодом. Ресторан був невеликим із приглушеним світлом ламп, столики виконані з темного дерева, важкі різьблені стільці. На стінах висіли неякісно відксеровані чорно–білі фото людей під час першої світової війни. Люди минулої епохи зображувалися у великих круглих окулярах, формі та рушницею за спиною. Старла перекинула ногу на ногу, і плащ розійшовся, оголюючи стегно з підтяжкою для панчіх.

–Негоже так обманювати мого асистента. – поцокав язиком чоловік у кавовому тренчі та сірому потертому фетровому капелюсі. – Мартін Кемпбелл. – простягнув руку він.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍