Ніл Гейман - Дітлахи Анансі

— Чарльз, — відрекомендувався Чарлі.

— Стів, — відповів таксист. — Стів Баррідж.

— Пане Баррідж, — поштиво звернувся до нього Павук,— чи не станете ви нашим персональним водієм на сьогоднішній вечір?

Стів Баррідж пояснив, що надходить кінець його зміні, і він збирається відвезти своє таксі на ніч додому, де на нього чекає вечеря з пані Баррідж і всіма маленькими баррідженятами.

— Овва! — відгукнувся на це Павук. — Сім'янин! А ось у нас із братом більше не залишилося сім'ї. А ми ж сьогодні вперше зустрілися.

— Звучить як нічогенька історія, — зауважив таксист. — Сімейна ворожнеча?

— Аж ніяк. Він просто не знав, що в нього є брат.

— То ти знав? — втрутився Товстун Чарлі. — Ти знав про моє існування?

— Може й так, — відмахнувся Павук. — Але такі дурниці легко вилітають з голови.

Таксі під'їхало до тротуару.

— Де це ми? — поцікавився Чарлі. Їхали вони недовго. Йому подумалось, що вони тільки-но звернули з Фліт-стрит.

— Там, де він і просив, — відказав таксист. — Тут є вино.

Павук вибрався з машини й окинув поглядом вітрину старезної винарні: бруднючий дуб, каламутне скло.

— Ідеально. Брате, розрахуйся з цим паном.

Товстун Чарлі розрахувався з таксистом. Дерев'яними східцями брати спустилися до підвалу, де червонопикі адвокати напивались пліч-о-пліч із блідими біржовими фінансовими менеджерами. Підлогу вкривала тирса, а список вин був нерозбірливо нашкрябаний крейдою на дошці за баром.

— Що вип'єш? — поцікавився Павук.

— Склянку червоного столового, будь ласка.

— Ми останні паростки роду Анансі, — похмуро зиркнув на нього Павук. — І ми не поминатимемо нашого батька червоним столовим.

— Гм... Ну гаразд. Тоді я буду те саме, що й ти.

Павук підійшов до бару, пробираючись крізь скупчення людей із таким виглядом, ніби їх узагалі не існувало. За кілька хвилин він повернувся з двома фужерами, коркотягом і неймовірно запилюженою пляшкою. Товстун Чарлі, який завжди зрештою вивуджував шматки корка зі свого вина, був глибоко вражений легкістю, з якою Павук відкрив пляшку. Розлите до фужерів вино виявилось темнющим, майже чорним. Павук наповнив посудини, а тоді поставив одну перед Чарлі.

— П'ємо, — проголосив він, — за батька.

— До батька, — озвався Чарлі, цокнувшись із Павуком і якимось дивом примудрившись не розлити при цьому ні краплини. Тоді пригубив. Вино мало химерний присмак — гіркуватий, трав'янистий і солонуватий.

— Що воно таке?

— Це поховальне вино. Його п'ють, коли влаштовують тризну за богами. Давно такого не роблять. Настояне на алое й розмарині і приправлене сльозами незайманих дів із розбитими серцями.

— І таке вино продають у винарні на Фліт-стрит?— зачудований Чарлі взяв пляшку до рук, але наліпка надто вицвіла і запилюжилася, щоб там можна було щось вичитати. — Ніколи про таке не чув.

— Якщо знаєш, про що просити, у таких старих місцинах можна знайти справді добре питво. Або принаймні я так собі подумав, що можна.

Чарлі пригубив іще. Смак був насичений і різкий.

— Це не пригубляльне вино, це погребальне вино. Його треба осушувати, а не сьорбати. Ось так,— і Павук заковтнув велетенську порцію. Тоді скривився:— Так і смакує краще.

Товстун Чарлі завагався, а тоді зробив великий ковток. Йому здалося, що в чудернацькому вині справді відчувався присмак алое і розмарину. Він замислився, чи справді сіль могла бути сльозами.

— Розмарин кладуть на спомин, — Павук знову доливав по вінця. Товстун Чарлі спробував пояснити, що на сьогодні вина вже достатньо, йому більше не хочеться, і взагалі завтра на роботу, але Павук перебив його:

— Твоя черга казати тост.

— Ем... Гаразд. За маму.

І вони випили за матір. Товстун Чарлі відчув, як на нього починає діяти гіркота вина. Очі засльозились, а всередині заклубочилось відчуття глибокої, болісної втрати. Він сумував за матір'ю. Сумував за дитинством. Сумував навіть за батьком. Навпроти нього Павук захитав головою, а його щокою скотилась сльоза і хляпнулась у фужер. Брат узяв пляшку і долив обом.

Товстун Чарлі пив.

І коли він пив, його наповнювала скорбота, а тіло і голову залили відчуття втрати і біль неприсутності, перекочуючись, ніби океанські хвилі.

Тепер уже і в нього заструменіли обличчям сльози і закапали до питва. Він закопирсався в кишенях, розшукуючи серветку. Павук розлив до фужерів рештки вина.

— Тут справді продають це вино?

— Це пляшка, про існування якої забули. Треба було просто нагадати.

Товстун Чарлі висякався.

— Я ніколи й не знав, що маю брата.

— Я знав, — відповів Павук. — Завжди збирався тебе знайти, але відволікався. Знаєш, як воно буває.

— Не дуже.

— З'являються справи.

— Які справи?

— Справи. Вони з'являються. Так буває зі справами. Вони просто з'являються. Я ж не можу їх усі запам'ятовувати.

— Ну, хоч парочку?

— Ну... — Павук ковтнув ще вина. — Гаразд. Востаннє, коли мені спало на думку, що нам із тобою треба зустрітись, я витратив купу часу на те, щоб спланувати нашу зустріч. Я хотів, щоб вона минула ідеально. Підібрав прикид. Тоді мені треба було визначитись, що тобі сказати, коли ми зустрінемось. Братня зустріч — це ж, знаєш, властиво, епічний сюжет. І я вирішив, що варто вшанувати таку подію віршем. Та що то мала б бути за поезія? Мені слід було зачитати реп? Продекламувати поему? Не міг же я вшанувати нашу зустріч якоюсь коломийкою! Отже... Вірш мав би бути могутнім, темним, ритмічним і епічним. Потім до мене прийшов він: досконалий перший рядок. «Мовби спів сирени в темряві ночі, луна голос крові...». Промовистий, правда? Я знав, що він вмістить усе: загиблих у темних провулках людей, піт і нічні жахіття, незламну силу вільного духу. Там мало бути усе. Але мені потрібен був другий рядок, і саме на цьому місці все пішло під три чорти. Єдине, що прийшло мені до голови, було «Тадам-там-тадам-там-там пурпурові».

Товстун Чарлі захитав головою:

— Що таке «тадам-там-тадам-там-там»?

— Нічого. Я просто так сказав, щоб показати, де мають бути слова. Але я не просунувся далі. Я ж не міг з'явитись до тебе з одним рядочком, тадамканням і огризком епічної поеми, правда? Я б тебе цим зневажив.

— Ну...

— Так отож. Тому натомість я поїхав на тиждень на Гаваї. Як я й казав, виникли справи.

Товстун Чарлі випив ще вина. Те починало