Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

Робочий день прямував до завершення, майже всі вже по розходилися додому. Багато роботи ми встигли зробити з командою. Ескізи Вані були неймовірними, Юля після розмови з Сашою взялася за сценарій і я їй дуже вдячна. А я була в організаторських пошуках, це зайняло купа часу, та знову пропустила через це обід. Добре, що подруга про мене не забула та принесла мені булочки з нової пекарні біля офісу. Але мені здалося, що вона хотіла відкупитися від мене, щоб я її відпустила скоріше на зустріч з Сашою. Відкусивши кусочок випічки, мені згадалося як я годувала Павла випічкою в машині. Подивившись на його двері кабінету розумію, що я його не бачила цілий день та здається він теж був не пішов на обід. Довго не думаючи, беру з собою випічку та прямую до нього. В приймальні секретаря вже не було, тому зразу підійшла до дверей. Стукаю та заходжу в кабінет.
 

-Доброго вечора, можна до Вас?,- коли переступила поріг побачила його за папками документів.

-Добрий, заходь. В тебе щось термінове?,- Голос його був спокійний, вже не такий знервований як зранку.

-Юля пригощала всіх випічкою. От вам просила передати,- поклала на стіл пакет з випічкою.

-Передай їй велике дякую,- відкриває та достає одну із булочок з пакета,- Ммм, яка смакота. Ти вже встигла спробувати?

-Так, обов’язково передам це Юлі. Зробити вам каву до випічки?

-Ооо, я б не відмовився,- щиро посміхнувся мені,- Але  ти знову заставиш Олю зробити і я буду без смачної кави.

-Якраз так і хотіла зробити,- посмішку не можу скрити від нього.

-Тоді якщо можеш зроби мені каву. Документів багато потрібно перевірити, то залишуся тут на довго.

-Добре, тоді вам яку каву?

-Вам?,- почав сміятися,- Мені американо ложка цукру.

-Ммм, зрозуміло,- поспішила на вихід.

Аромат кави змушує занурювати мене в спогади та в думки про нього. Мені здалося чи в нього дійсно щойно була посмішка, та він не сердитий як з ранку. Можливо тому, що він чимось заклопотаний та втомлений. Сподіваюсь хоч кава йому сподобається, хоч чимось йому допоможу. Розумію в нього багато клопотів, а мені б теж розібратись зі своїми. Горнятко готової кави піднімить йому настрій та сили, тому не зволікаю та відношу йому в кабінет. Як заходила він наполегливо комусь доводив по телефону щось мені не зрозуміле, тільки махнув рукою, щоб я проходила ближче. Поставила на стіл та пошепки сказала: «Смачного». Поки він далі розмовляв по телефон, то я змогла тихенько вийти від нього.

Подруга пішла скоріше з роботи, а мені прийшлося повертатися додому самій. Я ще ніяк не можу наважитись все їй розповісти, а знаючи її, вона зараз мені влаштує суцільний допит. Ну це і не дивно, напевно це в неї передалося від її тата. Він в неї офіцер в поліції, я бачила його лишень раз, коли він допоміг Юлі перевести речі на квартиру. Надіюсь за келихом її улюбленого вина розмова буде добра. Тому по дорозі додому, встигаю заскочити в магазин взяти продуктів. Вдома мене вже зустрічає сестра.
 

-Ти завжди так допізна працюєш?,-допомагає віднести пакети на кухню.

-Буває по різному, головне завтра та післязавтра в мене вихідний,- я дійсно рада, бо цей тиждень був важкий,- А Юлька вже є?

-Ні, ще не прийшла.

-Тоді давай бігом щось приготуємо на вечерю і поїмо,- запропонувала я їй.

-Катю, ви були на роботі, а я тут вже встигла приготувати вечерю, ти ж не проти?

-Ооо, це взагалі супер. Тоді я йду мити руки та вже бігом сідаю їсти,- чую як відкриваються вхідні двері та проходить до нас на кухню, - Якраз і Юля теж встигла до нас приєднатися.

-Ти про що? - З порогу запитує, стягуючи з себе куртку.

-Та про те, що йдемо їсти. Діана вечерю приготувала, а я твоє улюблене біле вино взяла.

-Я тільки за! Ооо, і ти не забула? Ти обіцяла мені все розповісти вечером.

-Що розповісти?,- запитує сестра  та кладе тарілки на стіл.

-Юля, ну навіщо?,- Хотіла розповісти їй, а не сестрі про таке.

-Ну, що зразу Юля? Вона вже не маленька.

-Що за загадки? Ви про що говорите?- Здається слова Юлі їй дуже зацікавили.

-Я навіть не знаю з чого почати,- розгубилася я.

-За те я знаю, це почалося все і за того, що я пішла на побачення з одним Едіком, з яким познайомилася через соцмережу, - починає відкорковувати пляшку вина.

-Ні-ні, я до цього немаю ніякого відношення.

-Ну але саме через це ми пішли в той клуб,- насипає нам в бокали трішки вина.

-Ти що була в нічному клубі? - Дивиться на мене здивовано сестра, та кладе сирну запіканку на стіл.

-Була, мене Юля туди затягнула, а потім я її ледве звідти забрала,- злегка відпиваю вино.

-Діана, а хоч ще новину?

-Звичайно, ще й питаєш,- їсть та дивиться на Юлю.

-Твоя сестричка поцілувала одного чоловіка, а на наступний день виявилось, що то її новий керівник,- почала сміятися вона.

-Що? Та не може бути!

-Повір можливо,- відпиваю ще вина,- А ще гірше те, що рахунок 2:1 в його користь.

-Нічого собі!- Здивування на обличчі Юлі не має меж,- Коли ви встигли?

-І я про теж саме! - Мовить моя сестра,- Я правильно зрозуміла, ви про поцілунки?

- Так сонце, про них,- починаю сміятися від цієї ситуації.

-А квіти теж від нього?- Запитує подруга, а в мене це вилетіло з голови, та ще й  букет квітів забула на столі.

-Я так і не знаю від кого, але сумніваюсь, що вони від Павла.

-Точно не від нього. Ви рано так зцепилися сваритися як кішка з собакою, аж іскри летіли.

-Та я вже не знаю, що думати. Час покаже хто цей таємничий незнайомець.