Селена Рейні - Безхатько в подарунок, Селена Рейні

– І? – запитала не обертаючись.

– Мені подобається. Не пам’ятаю, щоб їв щось схоже.

Розставив тарілки. Христина подала картоплю. І поки вони снідали, провела детальний інструктаж по вмісту комори.

– Отже, ті білі буряки зовсім не буряки?

– Ні. Це ріпа. З неї виходить смачний салат. Його заправляють сметаною.

– А те червоне у півлітрових слоїках теж не варення?

– Ні. Це скумбрія в томаті.

– Хмм, без тебе мені в комору ходити не варто.

– Запевняю, щоб ти звідти не приніс, усе їстівне.

Вона підвелася і взялася до посуду. Чоловік став поряд. Христина мила тарілки в одній мисці. А він ополіскував їх в іншій.

– І що тепер? – запитав, витерши останню чашку.

– Мені потрібно працювати. А ти можеш почитати, – говорила, доки вони виходили з кухні. – У прабабусі було багато книг. Вони звичайно старі, але цікаві. Ось, – вказала на стелаж з книгами в ряд.

Христина сіла за стіл, до білосніжної тканини. А Павло ознайомився з домашньою бібліотекою. Зрештою його вибір пав на гуморески та байки Остапа Вишні. Павло, з книгою у руках, зручно вмостився у розкладному кріслі біля вікна. Навпроти, під іншим вікном, сиділа Христина.

Дівчина працювала дуже тихо: ні шурхоту, ні видихів. Здавалося, сніг на вулиці й то голосніше падає. Тому, Павло, кожні п’ять сторінок підіймав голову і крадькома дивився на неї. І щоразу вловлював нові й цікаві деталі. Христина трохи сутулилась, через що здавалася ще тендітнішою, ніж була насправді. Груди ледь помітно здіймалися від повільних вдихів.

А її погляд…

Досі він вважав, що дівчина повинна бути максимально зосередженою, – зрештою вишивання потребує особливої уваги. Але її очі здалися йому… замріяними. Ніби вона на автоматі всовувала голку у тканину, в той час, як її думки були далеко звідси.

– Про що ти думаєш? – не стримався.

Вона весело глипнула на нього.

– Бо те, що ти про щось думаєш, дуже помітно. Твої очі аж іскрять!

На це дівчина розсміялася.

– Я мрію.

– Я так і знав! Про що?

– Про власну майстерню, у якій зможу працювати. З великим столом. І щоб були манекени, бо я вже втомилася приміряти свої роботи на стільцях та дверцях шаф. І освітлення! Як мені бракує хорошого освітлення! І звичайно ж про власний салон.

– І скільки тобі потрібно, щоб здійснити цю мрію? – серйозно запитав.

– Тисяч двадцять.

Це були невеликі гроші дня нього. Та Оля витягнула б з нього втричі більше за новорічну подорож, у яку він збирався її повезти.

– Або квінтильйон хрестиків.

– Я можу допомогти, – запевнив.

– Можеш, – усміхнулася. – Постав каструлю на плиту. Вбери моркву та цибулину. А коли вода закипить, гукни мене. Так ти ще на сотню хрестиків наблизиш мене до мети.

– Добре, – погодився і вирішив заговорити з нею про гроші пізніше.

У кухні зробив усе, що сказала дівчина. Оскільки він нічого не смажив, то і пригоріти було нічому. Вона прийшла через кілька хвилин. Закинула у воду макарони. Сходила у комору по тушонку. Він порізав цибулю. Потер моркву. І Христина відправила овочі та м’ясо тушитися на пательню. Тоді процідила макарони та з’єднала їх з овочево-м’ясною сумішшю.

Через кілька хвилин вони сіли обідати. Мурза склала їм компанію, доїдаючи м’ясні залишки.

– Ти так смачно готуєш! – похвалив, запихаючи у рот макарони з тушонкою. – Коли виберемося звідси, я теж пригощу тебе обідом. Ти любиш устриці?

– Ніколи не куштувала, – промовила зі здивуванням, бо не уявляла, де таке міг їсти Павло.

– У центрі міста є ресторан «La mer». Там подають найсвіжіші морепродукти. Як тільки їхній шеф-кухар має хоч якийсь сумнів у свіжості провізії, то відразу відправляє їх у смітник. Я поведу тебе туди.

Зрозумівши, що Павло запрошує її до смітника, дівчина ледь не вдавилася. Вона була досить лояльна до цього безхатька. Але ж не настільки, щоб їсти зі сміттєвого бака!

– Може краще пригостиш мене хот-догом? – запропонувала. – Я обожнюю хот-доги.

– Добре. Як забажаєш, – усміхнувся. – Доїла? Тоді іди працювати. Посуд я помию сам.

– Дякую, – усміхнулася і вийшла з кухні.

А Павло прибрав, знову накачав води й лише тоді приєднався до Христини. Тихо сів у крісло та почав читати.