Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

Глава 7

Віолетта намагалася відволіктися від думок про колишнього однокласника і зосередитися на розминці, але не могла. Її навіть злегка трусило. Якою буде зустріч? Що скаже Тимур? Чи пригадає чи випускну ніч? Відчувши на собі чийсь пильний погляд, вона боялася відкрито обернутися, натомість зробила зайвий поворот у зв'язці, щоб мигцем поглянути на заклятих суперників. Так і є, Гад щосили витріщається на їх пару, так і дірку пропалити недовго. Віола напружилася і трохи збилася з ритму.

– Що трапилося? – тут же відреагував Ярик. – Забула композишку? Або через них хвилюєшся? – він хитнув головою в бік суперників.

Брехати було марно, Ярослав і так все розумів і запитав чисто для вигляду.

– Яре, у нас із ними відставання у сім років, різниця величезна, – прошепотіла вона. – Я відчуваю себе неповороткою коровою. Занадто мало практики в парі... А вони всі ці роки кожен день на пару паркет топтали.

– Цю, як ти кажеш, «різницю» можемо побачити тільки ми вчотирьох, – спробував заспокоїти її чоловік. – Усі інші будуть у захваті, повір мені. Адже ми будемо танцювати для глядачів і гостей вечора, а не для суддів міжнародної категорії.

– Я знаю, що глядачам сподобається. Але мені... мені самій не подобається, я знаю, що можу набагато краще, – Віолетта була роздратована. – Відчуваю себе якоюсь халтурницею. Якби у нас було більше часу на підготування...

– Віоло, дивлюся я на тебе, і мені все більше здається, що ти переймаєшся саме через те, що Гаджиєв побачив нас не у найкращій формі. Тому вся на нервах? Або є ще причини? – його пильний погляд заглядав Віолетті в душу. – Є те, що я повинен знати?

«Що б тебе, Яр, із твоєї проникливістю!» – подумки вилаялася Віола.

Їй захотілося освіжитися. Хоча ні, не просто захотілося, було життєво необхідно.

– Яре, я збігаю до вбиральні вмитися, тут душно, – і поспішила геть.

Подалі від залу, де залишилася невдала перша любов, що сколихнула цілу купу неприємних спогадів. Може, втекти? Зателефонувати Яру, щоб сказав директрисі, що дружина погано себе почуває і... Ні, так не можна! Вона не звикла тікати від проблем, завжди зустрічала їх с гордо піднятою головою. Тільки один раз втекла, того ранку після випускної ночі.

Віолетта щедро плеснула в обличчя холодною водою, стало легше. Хлюпнула ще і ще. Так, спокійно. Вона не одна, поруч Ярослав, який підтримає і допоможе пережити неприємну зустріч. Промокнувши обличчя серветкою, Віола вийшла із вбиральні і миттєво про це пошкодувала, тому що в коридорі на неї чекала персональна Немезида власною персоною.

Тимур пропалював Віолетту хижим поглядом, майже гіпнотизував, заважав зрушити з місця, але нічого не говорив. Ані словечка про ту страхітливу ніч, ані натяку. Стало бути, не пам'ятає? Або не надав значення? Або чекає, що вона сама заговорить? Його карі очі, здавалося, злегка поблискували, створюючи ще більший ефект гіпнозу. Горло Віоли здавив спазм, стало боляче ковтати, коліна вдруге за сьогодні дрібно затремтіли.

Протягом останніх семи років вона бачила Тимура тільки по телевізору або на світлинах, тому споглядати його ось так, вживу, було майже нестерпно. Гаджиєв завжди був привабливим і харизматичним, а тепер ґрунтовно змужнів і перетворився на прекрасний зразок чоловіка... Шкода тільки, що з поганим нутром.

Тимур виглядав чи не старше Ярослава, мабуть, навіть занадто доросло і мужньо. Як завжди елегантний, з модною зачіскою і легкою неголеністю, він напевно полонив жіночі серця. Але всю красу миттєво зіпсувала гордовито-зарозуміла посмішка, що з'явилася на його губах, за якою обов'язково піде якась гидота. Власне, не дарма ж він Гад!

– Ну здрастуй, «дівчинка в одній сукні»!

Чого і слід було очікувати... Віолеті і в страшному сні не могло приснитися, щоб знову стати з Гаджиєвим на один паркет або навіть з'явитися в одній кімнаті. І ось тепер вони знаходяться один проти одного... Гірше і бути не може. Кожне слово Тимура стікало отрутою. З незрозумілої причини він був злий і роздратований, вдарив по хворому, пригадав образливе дитяче прізвисько, прекрасно знаючи, як Віолетта його не любить.

Бальні танці дорогий вид спорту, а батьки Віоли мали більш ніж скромний дохід. У дитинстві вона щиро вірила, що якщо у тебе є талант, то все інше вже не важливо: ані кількість каменів на плаття, ані ступінь зношеності тренувального взуття. Але роки розставили все по місцях. Працюй скільки влізе, однак якщо у тебе немає грошей на вступний внесок, взуття і сукню, не кажучи вже про заняття з тренером, то ти так і залишишся любителем, який буде спостерігати за паркетними баталіями з телевізора.

«Дівчинка в одній сукні». Саме таке прізвисько дали їй в танцювальних колах через бідність турнірних нарядів. Вона довго танцювала в одному і тому ж костюмі, поки в буквальному сенсі не виростала із сукні. Тоді доводилося діставати нову. Та й в якості прикрас Віола використовувала економваріант – паєтки, а не каміння, як переважна більшість дівчат, тому що кожен камінчик коштував ого-го скільки, а на костюм їх ішла не одна сотня. Сукня для бальниці, зрозуміло, не найголовніша за техніку, але саме грамотний наряд допомагає привернути увагу суддів. Інакше тебе на паркеті просто «не помітять».

А ще потрібні туфлі, накаблучники та інші аксесуари, без яких ніяк. З туфлями, до речі, було не набагато легше, ніж із сукнями, їх на танцювальний сезон була потрібна не одна пара і не дві, не кажучи вже про тренувальні туфельки, які через рясні навантаження зношувалися дуже швидко.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍