Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп

Глава 19

Звісно, ​​йому то що? Він лише магією побалувався, а мені страждай. Так прикро стало, мене трясе, як грушу, ледве думки в купу зібрала, а він, як ні в чому не бувало. Навіть пульс не почастішав. Залізна людина. Хоча, напевно, звик спостерігати таку реакцію на свої магічні викрутаси. Скількох спокусив своєю гидкою магією?!

- Так, ось роздумую, кулаком вам в око заїхати чі коліном нижче, - промовила я, цілком серйозно нарешті вирвалася назовні моя шкідлива сутність.

Принц посміхнувся, але зробив два кроки назад.

Правильно! Я страшна у гніві.

- Чого це ви полізли до мене цілуватися? - запитала грізно. – Я давала вам на це дозвіл?

- Ні, - відповів він чесно і продовжив, з цікавістю розглядаючи мене. - Я зачепив ваші почуття? Тоді можете мене вдарити.

- Ага, - простягла похмуро. - І мене за це стратять.

- Навіщо ж відразу стратять, - вирішив уточнити принц - Так ... руку трохи відрубають ... по лікоть.

Я навіть закашлялася від такого припущення, але вдивившись у цього злодія уважніше, зрозуміла, що він насміхається. Його високість розважитися вирішили за мій рахунок. Гуморист знайшовся.

- Не смішно, - видала скривджено і відвернулася до вікна. Ображатися на принца не було за що, якби я сама не захотіла цього поцілунку, навряд чи дозволила йому навіть підійти.

Але ж треба тримати обличчя гордої красуні, хоч мені це й не подобається. Судячи з тутешніх вдач, я взагалі повинна бути непритомною або втекти, вся вкрившись червоними плямами. Цікаво, чи моя репутація вже зіпсована, чи ще ні?

- Вибачте, - несподівано додав він покаянно. - Якщо вам так хочеться, можете і справді мене вдарити.

Я навіть обернулася, переставши споглядати краєвид за вікном, настільки різкою була зміна його настрою, але ті слова, що він сказав далі, повідали про те, що принц зовсім не кається.

- І краще кілька разів вдарте, - заявив він.

- Навіщо це? - перепитала, не розуміючи, до чого його високість хилить.

- Наперед, - усміхнувся задоволено Дракон. - Тому що я й надалі маю намір вас цілувати.

- Ви завжди так у собі впевнені? – його нахабство мене зачепило за живе. Що цей вінценосний гад собі уявив?

- Так, - відповів той просто. - Мені сподобалося, а хіба вам ні?

Який відвертий! Я не знайшла, що відповісти, брехати зовсім не хотілося, але не говорити ж йому правду.

- Давайте повторимо?

І він рушив до мене, збираючись здійснити свої наміри.

– Е! - Виставила я руки вперед, загороджуючи від небезпеки в особі Чорного спокусника. – Стійте на місці! Я сюди по книги прийшла.

Швидко схопила з полиці найтовстіший фоліант, відгороджуючись ним від принца.

- Мені вже час, - заявила трохи нервово і королівським жестом вказала йому на вихід. – Дякую за допомогу, можете йти.

Він дивився на мене якийсь час, щось зважуючи в голові, а потім тихо промовив:

- Я почекаю, коли ви будете готові, - у його погляді було стільки обіцянки, що в мене мурашки тілом прогарцювали.

Потім мовчки розвернувся і підійшов до моєї служниці. Та на всі очі на нас витріщалася, мабуть, не пропустила жодного моменту. Дракон зустрівся з нею поглядом, після чого Мірана позіхнула і видавши:

- Вибачте, я, здається, заснула, - і поспішила на вихід.

Мабуть, він знову попрацював із її спогадами.Негуманно так з нею чинити, але цього разу я погодилася з принцом, і пліток уникнемо, і непотрібних розпитувань.

Вийшовши надвір, з подивом виявила, що часу минуло зовсім небагато. А на мене сьогодні ще чекає обід зі Сніжним барсом. Насичене життя стало. У моєму маленькому світі: «дім-лікарня-дім», я про таке і не мріяла.

Додому поверталися у напруженій тиші. Говорити після того, що сталося, зовсім не хотілося.

А мене ніхто не збирався залишати. Як я не чинила опір, принц наполягав на тому, щоб проводити мене до самого ґанку. Порадивши одній ніде не гуляти, вийшов.

Тільки-но ми опинилися в моїй кімнаті, Мирана відразу зібралася бігти за обідом. Добре людині живеться, поїла і вже щаслива. Хоча не мені судити. Так зазвичай поводяться ті люди, які знають, що таке голод.

Але я її приголомшила, заявивши, що обідаю з принцом. Що з нею бідною сталося. Спочатку зраділа, навіть у долоні заплескала, потім засмутилася, що у мене немає гідної сукні, через пару хвилин знову розвеселилася і почала робити припущення.

Я навіть засумнівалася, хто з нас зібрався до принца. Служниця поводилася, немов дівчинка, яка вперше збирається на побачення, відповідно до своїх років. Це я надто по-дорослому на все реагую.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно