Ясміна Лав - Одна ніч, Ясміна Лав

   Ось мені цікаво, чи є ще людина в цій країні, якій настільки не щастить...?
Сидячи в автобусі, розмірковую я.

Яка ймовірність того, що чоловік, якому ти продала свою цноту виявиться твоїм шефом.
Десять відсотків зі ста?
П'ять? 
Менше?
Ну, звичайно, я потрапляю в цей виняток... Як же інакше...?

Заходжу до гуртожитку і піднімаюся до своєї кімнати навіть не помічаючи людей навколо.
Я не знаю що мені робити .... 
Іти і занапастити свою практику,? А ще й слово, яке мене змусив дати Артур...
Ну, як же я його не впізнала?
Ось ідіотка ....

Я читала безліч статей про готельний комплекс " Resorts Savin", так як хотіла там працювати ... Та і зараз хочу.! 
І чому я не бачила згадок про цього чоловіка?

-Аліса! Ау! - нарешті повертаюся в реальність і бачу перед собою Лілю.

Дівчина одягнена в коротку темну сукню, волосся укладене, на обличчі вечірній макіяж. 
Схоже, у неї побачення з Олегом...

-Так, Ліля. Привіт... Вибач, задумалася...
-Твоя мама дзвонила вже двічі на номер гуртожитку. Я з нею поговорила. Вона чекає на твого дзвінка. 
Де твій телефон, взагалі...?

Дідько. Про все забула. Дімка...
Швидко дістаю телефон із сумки та набираю маму.

-Добре, завтра субота. В готель не потрібно. Все мені розкажеш. Вночі не чекай, я в Олега. - цілує мене в щоку подруга і йде.
 

-Аліса, ну скільки можна? Щоразу одне й теж. Я дзвоню по сто разів не піднімаєш трубку. Навіщо тобі потрібен телефон?
-І тобі привіт, матусю ....

Чую зітхання і посміхаюся. Я так скучила за мамою... 
Добре що завтра вже вихідний. Поїду до них із Дімкою.

-Мамуль, як Дімка?
-Добре... Пішов на поправку.
-Ну слава Богу.
Відчуваю, яка мама спокійна і радісна і в мене на душі ставати легше.

-Мила, ти ж приїдеш завтра?
-Звичайно приїду, я ж обіцяла.
-Донечко, вибач. Там прийшли Дімі крапельницю ставити, я піду до нього.
-Добре, матусю. До завтра.

Після розмови з мамою мій настрій покращився. Навіть захотілося їсти. 
Я вже й не пам'ятаю, коли я нормально їла.... 
Перебравши в голові купу варіантів їжі, зупиняюся на піці. 
Ооотак... Замовляю одразу дві - Гавайську та Мексиканську. І велику пляшку коли. 
Гуляти, так гуляти...

Приймаю душ і тільки встигаю одягнутися, як у двері стукають.

-Дівчатка, там унизу кур'єр. Сказав друга кімната піцу замовила...

Дуже вчасно. 
Швидко біжу вниз і розплатившись забираю свою смачну вечерю. Повертаюся в кімнату, включаю на ноуті серіал і беруся за божественно смачну піцу.

Не встигнувши відкусити і кілька разів, чую звук вхідного повідомлення. Не хоча дістаю телефон із зарядки і дивлюся на екран. 
Номер не визначився.

"Ти ж пам'ятаєш про свою обіцянку?"

Я тут же розумію від кого це і мало не давлюсь їжею... 
Звідки в нього мій номер?
Ааа… Ну так. Він же господар готелю... Ось тільки навіщо він пише...?

"Я все пам'ятаю і дотримаю слово."
І за моєю відповіддю надходить ще одне повідомлення.

"Пообідаєш завтра зі мною?"

І від цього листа у мене трохи очі не вивалилися. 
Що він робить? Навіщо?

"Не можу. Справи."

Відправляю, але потім думаю, можливо я відповіла занадто холодно. Адже він, можна сказати, врятував мене...
Там, у номері... 
Після цього я стала дивитися на Артура по-іншому... 
От тільки нічого вже не зробити.

" Можу допомогти? "

-Та невже....- шепочу, дивлячись на екран телефону.

"Дякую, я впораюся."
Напевно, я могла б сказати йому, що за справи у мене .... але я не хочу. 
Обговорювати з ним свою сім'ю я не буду.

Відповідь не приходить і я навіть рада цьому .... Напевно .... 
Кладу мобільний, але все ж таки поглядаю на темний екран в очікуванні чогось ...
    ***
Вранці прокидаюсь вся в поту. На столику недоїдена піца, поруч стоїть відкрита пляшка з колою. Екран ноутбука темний ...
Як же я заснула ...?

Погляд падає на мобільний, і я згадую свій сон... 
Ніжні руки, що торкалися моєї талії. Чуттєві губи, що цілують моє тіло...

-Що за маячня??!

Швидко збираю волосся в хвіст, хапаю рушник і йду в душову, наприкінці коридору. 
Вода допомагає розслабитися, але моє тіло горить ... Так само, як тоді, тієї злощасної ночі .... 
Коли Артур торкався мене ...
Та що це зі мною...?
Повертаюся в кімнату і починаю забиратися.

- Просто жерти на ніч менше треба, тоді й дурниці снитися не будуть ... - кажу своєму відображенню.
   ***
За пів години я вже готова виходити. Хочу якомога раніше приїхати додому та побачити брата з мамою. 
Тільки беру папірець, написати записку Лільці, як вона входить до кімнати.

-А куди це ти так рано? - запитує подруга.
-До мами їду. Хочу відвідати Дімку. Операцію зробили, дуже переживаю.
- Ну ось ... А я думала поговоримо ... - хмуритися Ліля.
-Я завтра в обід буду тут. Тож встигнемо поговорити.
Звичайно, якщо ти не втечеш до свого Олега. 
Дівчина посміхається і обіймає мене. Зараз точно можна їхати...
   ***
Ми з мамою домовилися зустрітись біля лікарні. Тому коли я туди дісталася, вона вже чекала на мене поруч із будівлею, на лавочці.

-Як же я за тобою сумувала, матусю ... - обіймаю рідну мені людину і цілую в щічку.
-І я за тобою... мила.

Тільки поїхавши з дому, розумію, наскільки важливо мати і берегти рідних тобі людей. 
Щоб у житті не відбувалося, я знаю, що у мене є мама, яка мене завжди чекає і любить.

-Йдемо, ... Йдемо до Дімки. Обхід уже мав закінчитися і ми зможемо побути з ним.

Ми з мамою входимо в будівлю та піднімаємось на потрібний поверх.

-Ніна ...! - маму гукає чоловік, коли ми вже майже біля палати.

Коли він підходить ближче, то я впізнаю в ньому Анатолія Борисовича, лікаря Дімки.

-Ааа .... Ніна Геннадіївна. Діма йде на поправку. Ось... Я це хотів вам повідомити.