Володимир Михайлович В'ятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович

Місто російської слави відзначає день народження. Сьогодні ж у місто із Кронштадта прибула Ікона Божої Матері «Благодатне небо». Вона була написана на честь повернення Криму і Севастополя до Росії. Вранці ікона облетіла на вертольоті все місто.

Телеканал «Звезда», повідомлення 14 червня 2015 року

Суть міфу

Оборона Севастополя — найвидатніший приклад героїзму та самопожертви росіян, взірець для наслідування.

Факти стисло

Цей штамп вживається у російському інформаційному просторі, щоб підштовхувати читача до думки, що місто й справді оповите славою і вся ця слава належить виключно «русским». В обох випадках ідеться про серйозне перекручення: по-перше, не такої вже і слави, по-друге, не лише російської.

Факти докладніше

Місто-фортецю Севастополь під час Кримської (Східної) війни 1853–1856 років обороняли протягом 349 днів. Проте англо-французькі війська врешті-решт взяли його штурмом. Під час невдалої оборони росіяни були змушені ще й затопити весь свій флот, а тому немає нічого дивного у появі в публіцистиці різного штибу моральних компенсацій для заспокоєння громадської думки. Серед них велику роль відігравали кліше на кшталт «города русских моряков», що пізніше трансформувалося в «город русской славы».

Нове життя штамп отримав після так само тривалої — 250 днів — і так само невдалої оборони Севастополя від Вермахту 1941–1942 років. Саме тоді цей мовний зворот знову «ожив» і швидко увійшов до ужитку як один із «золотих» радянських міфів про Другу світову війну.

Справді, боротьба севастопольського гарнізону була завзятою і жорстокою: вже від листопада 1941 року місто оточили із суходолу, що вимагало від його захисників напруження усіх сил.

Герой Радянського Союзу снайпер Людмила Павличенко — одна з багатьох українців, які героїчно обороняли Севастополь

Проте у цієї оборони Севастополя був доволі безславний кінець. 30 червня 1942 року німецькі війська здобули Малахов курган, отже, зробили захист міста безперспективним.

Вище командування евакуювалося протягом двох наступних днів: 200 осіб — літаками, 700 — підводними човнами. Рядовий склад був деморалізований. 100 тисяч оборонців Севастополя залишили напризволяще.

Колона радянських військовополонених рухається з мису Херсонес до міста Севастополь (липень 1942 р.)

Солдати не мали можливості для евакуації, вони також не отримали наказу припинити безглузду на той момент боротьбу. В результаті до 20 тисяч бійців загинуло, а решта — потрапила в полон.

3 липня 1942 року Совінформбюро повідомило:

«Севастополь був залишений радянськими військами, але оборона Севастополя увійде в історію Вітчизняної війни Радянського Союзу як одна з найяскравіших їїсторінок. Севастопольці збагатили славні бойові традиції народів СРСР. Безмежна мужність, лють у боротьбі з ворогом і самовідданість захисників Севастополянадихають радянських патріотів на подальші героїчні подвиги в боротьбі проти ненависних окупантів».

З другого боку, приписувати всю славу боротьби лише росіянам цілком некоректно.

У складі Червоної армії щонайменше 23 % були українцями за походженням. Серед захисників Севастополя їх не могло бути менше. Крім того, кістяк оборони становили підрозділи Окремої приморської армії, що перед тим діяли на півдні України та боронили Одесу. За рахунок місцевих призовників відсоток українців у цій армії був ще вищим, ніж загалом по ЧА.

Таким чином, не менше чверті радянських солдатів у Севастополі були етнічними українцями, і не менше третини — вихідцями з українських земель. Вочевидь, серед оборонців Севастополя були представники багатьох інших національностей. Але їхні подвиги виявилися менш цінними, а слава чомусь — дешевшою.

Міф 17. «Матч смерті» в Києві завершився розстрілом радянської команди

В основу сюжету фільму «Матч» покладено реальну історію про те, як у роки Великої Вітчизняної війни в окупованому Києві відбувся футбольний матч між київською командою «Динамо» й німецькою командою «Flakelf». Німці хотіли показати, що вони у футболі сильні, і дуже хотіли виграти, так що на кону матчу стояли життя футболістів… київських футболістів, яким наказали програти… Але вони виграли, і частину з них розстріляли прямо на футбольному полі, а другу частину відправили у концтабори…

Денис А., «Экранизация “Матча смерти”», 21 червня 2011 року

Суть міфу

Влітку 1942 року в Києві відбувся футбольний матч між командами місцевих футболістів та вояків Вермахту. Німці, після розгромної поразки на полі, розстріляли своїх суперників.

Факти стисло

У червні — серпні 1942 року в Києві відбулося кілька матчів місцевої команди «Старт» (до складу якої входили футболісти довоєнних клубів «Динамо» та «Локомотив») з командами німецьких та угорських солдатів. Остання гра відбулася 16 серпня і, попри те, що закінчилася поразкою німців, не призвела до розстрілу радянських спортсменів. Чотирьох із них стратили наступного року як в’язнів Сирецького концтабору.

Факти докладніше

Міф про розстріл німцями радянських спортсменів-переможців після гри став канонічною частиною радянської пропаганди після появи в 1957 році повісті Петра Северова та Наума Халемського «Останній поєдинок» та фільму «Третій тайм», який вийшов на екрани через п’ять років.

Уже незабаром його посилили офіційною позицією: в 1965 році до 20 річниці Перемоги футболістів нагородили державними медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги», а в 1971 році відкрили пам’ятник «розстріляним футболістам» біля стадіону в Києві.

Керівництво КҐБ на той момент уже чітко знало справжню долю гравців «Старту». У доповідній оперуповноваженого КҐБ майора Удіна на ім’я свого керівника Федорчука він викривав спортсменів як колаборантів:

«Цілком очевидно, що футболісти залишилися проживати на окупованій території, не намагаючись відійти з відступаючими частинами Червоної армії, в лавах якої їхня присутність була дуже необхідна у важкий для Батьківщини час. Згодом вони підтримали ініціативу зрадників Батьківщини з представників міської управи, які за підтримки окупаційної влади створили із залишених у Києві спортсменів клуб майстрів спорту, а з футболістів команду міста, в яку ввійшли гравці команд-майстрів «Динамо» і «Локомотива». Ця команда