Йорн Лієр Хорст - Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст

рапорті повідомлялося, зокрема, як у дев’яностих роках почали застосовувати нінгідрин для візуалізації відбитків пальців на папері та інших пористих матеріалах. Вістінґ знав, як хімічний матеріал реагує з амінокислотами поту, забарвлюючись у фіолетовий колір. У новому дослідженні листів викрадачів вдалися саме до цього методу. Результат — три відбитки на першому листі. Додані фотокопії були тими, що їм показував на нараді Адріан Стіллер. Вістінґ ще раз перечитав першого листа. «Надія у нас. Можемо її повернути. Ціна — три мільйони крон. Чекайте детальніших інструкцій». Місця, де саме знайшли відбитки Мартіна Гауґена, тричі відзначено простим олівцем. І сумнівів тут не було.

Зателенькав мобільний, сповіщаючи, що прийшла смс-ка. Від Ліне. Вона надіслала йому логін та пароль для входу в архів «ВҐ». Не встиг Вістінґ відкласти телефон, як майже відразу прийшов е-мейл з тим самим повідомленням. Він, не зволікаючи, залогінився.

Спершу ввів в графу пошуку «Надія Кроґ». З’явилася сторінка з багатьма мініатюрними фотографіями з газет, у яких згадувалося її ім’я. Загалом «ВҐ» писала про неї 89 разів. Ім’я не поширене, тож Вістінґ припустив, що йдеться саме про викрадення дівчини. Чорно-білі копії газетних сторінок мали не дуже добру якість. Фотографії неконтрастні, розмиті, хоча текст доволі розбірливий.

Більшість матеріалів датовано осінніми місяцями, коли Надія пропала, але були й новіші статті про досі нерозгадану кримінальну загадку. Або ж посилання на давню справу у зв’язку з іншими подібними викраденнями.

Пошук Катаріни Гауґен дав чотири результати. Викрадення Надії Кроґ, вочевидь, більше зацікавило медіа, ніж зникнення Катаріни Гауґен. Мабуть, історія з листами-погрозами й вимагання викупу мала значніший резонанс, ніж незрозуміле зникнення і, — можливо, — самогубство.

Вістінґ повернувся до рапорту про відбитки пальців. Слідчі зі стовідсотковою певністю ідентифікували, з якої саме газети походять вирізані слова, і достеменно знали, скільки того дня надрукували примірників і де їх продавали. Ці дані, напевно, були зафіксовані у звітах, але Вістінґ вирішив піти іншим шляхом. Він звернув увагу на те, що в першому листі викрадачі підписалися «Це — Сірі пантери», а в другому — лише «Сірі пантери». Три слова жирним шрифтом, у першому випадку, вирізані цілком — в газеті вони йшли одне за одним. А в другому — підпис «Сірі пантери» складався з двох окремо вирізаних слів.

Вістінґ знову перейшов до архіву «ВҐ», дав у пошук «Сірі пантери» в лапках і отримав три результати. «Сірі пантери» називалася політична організація, яка боролася за права пенсіонерів. Два результати пошуку за грудень 1987 року — через три місяці після викрадення Надії Кроґ, третій, останній, — за четвер 27 серпня 1987 року, за три тижні до того.

Вістінґ відкрив статтю і знайшов «Сірі пантери» в преамбулі під фотографією чоловіка, якого називали старійшиною. Він розділив екран так, що на одній половині бачив сторінку газети, а на другій — лист викрадачів. Порівнюючи обидва тексти, знайшов ще три збіги, слова, які теж могли походити з тієї ж статті. «Ціна», «мільйонів» і «крон».

Відбитки пальців знайшли на словах «пантери» і «мільйонів», а ще на трьох останніх літерах у слові «Надія».

Ім’я складалося з двох вирізаних клаптиків: Na і dia. Вістінґ пошукав слово dia у номері газети, яка його цікавила. Три результати з «media» і один — з «dialyse».

На першій сторінці, серед іншого, мовилося про озброєне пограбування на півночі Норвегії, у Будьо, і про відчайдуха, який першим стрибнув з парашутом зі скелі Прекестулен. Передовиця писала про виборчу кампанію до місцевих органів влади, яка саме розпочалася.

Колись, двадцять шість років тому, Мартін Гауґен сидів і гортав цю газету. Жодних сумнівів не залишилося.

Вістінґ встав з-за столу й подався в архів, до Бйорґ Карін. Одну з коробок уже забрали. Він розгорнув дві інші, знайшов теку з написом «Бюджет».

Сімейний бюджет Катаріни й Мартіна Гауґенів ретельно дослідили, насамперед, щоб з’ясувати, чи не знімала Катаріна гроші з рахунків, аби почати нове життя в іншому місці, але без жодних результатів. Однак тепер, з огляду на викрадення Надії Кроґ, можна було цілком запідозрити економічний мотив у вимаганні грошей. За два роки до зникнення Катаріна й Мартін мали фінансові проблеми з виплатами ренти й комісійних з кредиту за будинок. Зі зникненням Катаріни простіше не стало. Тепер Мартінові доводилося самому давати собі раду з виплатами, однак обвал на ринку нерухомості дозволив йому зберегти будинок.

У двері кабінету, коли Вістінґ уже повернувся з архіву, зазирнув Нільс Гаммер.

— Стіллер знову скликає з нами нараду на 15.00, — сказав він.

Вістінґ зиркнув на годинника. За чверть години.

— Скажи йому, що ліпше о пів на четверту.

Вістінґ розгорнув теку. Верхній документ стосувався виплати страхового полісу на ім’я Катаріни Гауґен.

— Гадаю, він наполягатиме таки на третій, — нагадав про себе Нільс. — Прийде головний інспектор зі своїм колегою з Телемарка і прокурор.

Вістінґ підвів очі на Гаммера. Він розумів наміри Стіллера. Присутність головного інспектора і прокурора вчинить додатковий тиск на нього, щоб змусити погодитися на план розслідування «групи ДН».

— Гаразд, — буркнув він і знову поринув у читання документів.

Виплату поліса провели аж через чотири роки після зникнення Катаріни. Поліс був частиною колективного договору в Державному дорожньому департаменті, про який Мартін Гауґен не знав. Вістінґ допоміг отримати йому ті кошти. Ішлося про 100 000 крон. Мартін отримав право на гроші лише після того, як окружний суд визнав, що Катаріна мертва.

Вістінґ ще погортав теку і знайшов папери, які, власне, й шукав, — копію листа зі Спаре-банку, у якому банк попереджав про заборгованість з виплати кредиту й погрожував примусовим продажем житла. Гауґени уклали ще один договір і зберегли будинок. Лист був датований 14 вересня, за п’ять днів до викрадення Надії Кроґ.

Мимоволі, не надто замислюючись, що робить, Вістінґ намалював на чистому аркуші паперу хронологічну схему — з датами викрадення, отримання листа з банку й двох листів від викрадачів. У схему не вписувалася газета за 27 серпня, за більш ніж три тижні до викрадення. Газети — це свіжий товар. Ніхто не зберігає 98 їх тижнями. Зі своїх відвідин дому Мартіна Гауґена, він не пригадував, щоб десь бачив стоси старих газет. У ті часи ніхто ще й не відав про сортування відходів. Газетами розпалювали грубки або просто викидали в сміття.

Від дня, коли Мартін Гауґен читав ту газету, й до появи вдома в батьків Надії Кроґ першого листа з погрозами минуло двадцять шість днів. Може існувати безліч причин, чому використали саме цю газету. Навіть цілком можливий варіант,