Давид Гроссман - З ким би побігати

— Скоріше б уже почалося, — зітхнула Тамар. — А то попередні дні... Я вже тиждень майже не сплю, не можу ні на чому зосередитись. Це напруження мене вбиває.

Лея простягнула через стіл міцні руки, і вони з Тамар зчепили пальці.

— Тамі-мамі, ще не пізно передумати... ніхто тебе не зможе звинуватити, а тим паче я, і я нікому не розкажу про твою божевільну ідею.

Тамар похитала головою, відхиляючи будь-яку думку про відступ.

До столика підійшов Самір і зашепотів Леї на вухо.

— Подай у великих горщиках, — розпорядилася та. — А щодо вина — порекомендуй шаблі. А нам можеш принести курку з чебрецем.

Самір усміхнувся Тамар і повернувся на кухню.

— Що ти їм сказала? — спитала Тамар. — Хлопцям з кухні? Що ти їм розповіла?

— Мовляв, ми щось таке з тобою святкуємо... постривай, що ж я справді сказала? А... мовляв, ти від’їжджаєш, надовго... Зараз побачиш, який сюрприз тобі приготували.

— Господи, як я нудьгуватиму.

— Це точно, такої їжі ти там не поїси.

— Тепер дивися. — Обличчя Тамар зробилося жорстким. — Ось конверт, у ньому листи, залишаю їх тобі. Вони вже з адресою і з марками.

Лея ображено насупилася.

— Господи, Леє, річ не в грошах! Просто я хотіла, щоб усе було готово.

— І ще хотіла все зробити сама, як завжди, — уточнила Лея і похитала головою, немов кажучи: «Що накажете робити з цим дівчиськом?»

— Кинь, Леє! Годі сперечатися. Щодо листів... ти ж пам’ятаєш, правда?

Лея закотила очі під лоба і забубоніла, як учень, вкотре змушений повторювати остогидле домашнє завдання:

— Щовівторка і щоп’ятниці. Ти їх пронумерувала?

— Тут, збоку, на круглих наклейках. Перш ніж піти...

— ...відліпити наклейку, — відрубала Лея. — Слухай, ти думаєш, що я ідіотка? Тупиця з базару? Еге ж?! — Вона демонстративно розсміялася. — Ось хто я?!

Тамар пустила цей випад повз вуха.

— Дуже важливо, щоб ти відсилала листи у правильному порядку, тому що я вигадала цілу історію і жартики про всяких людей, яких я зустрічаю... взагалі, всяку дурощ дебільну, але турбуватись вони не будуть, а значить, не заважатимуть. — Вона скривила губи в уїдливій посмішці. — Такий ось роман у листах з продовженням.

— Боже! Ти й це продумала? Всю голову, мабуть, заморочила.

І Лея кинула несхвальний погляд на голений череп Тамар.

— Взагалі-то, — вела далі Тамар, у душі подякувавши Леї за те, що та утрималася від коментарів з приводу її нової «зачіски», — листи мають приспати їх на місяць, цього часу мені вистачить. До середини серпня. І два тижні з цього місяця вони пробудуть за кордоном. Священна відпустка! — вона знову криво посміхнулася. — Цього року під девізом «життя має тривати незважаючи ні на що».

Вони з Леєю подивились одна на одну, зітхнули, знизали плечима — в цілковитій невірі, що таке можливо.

— Головне, щоб мені не заважали, щоб не стали мене шукати, — сказала Тамар.

— Навряд чи вони спроможуться на таке, — буркнула Лея.

Вона присунула до себе конверти і заворушила товстими губами, читаючи адресу та імена батьків Тамар.

— Тельма і Авнер... гарні вони підчепили імена, немов з якогось зоряного шоу...

— Моє життя останнім часом більше схоже на дешеву мильну оперу.

— Знаєш, одного разу я бачила на стіні напис... «Я уб’ю свою матусю, коли вона ще раз мене народить».

— Десь так, — розсміялася Тамар.

Самір і Авіва винесли з кухні великий таріль. Знявши сріблясту накривку, Тамар побачила, що навколо виноградної долми бордовими вишнями викладено її ім’я.

— Це від нас усіх, з любов’ю, — сказала Авіва, розрум’яніла від кухонного жару. — Щоб ти нас не забувала.

Їли вони мовчки. Обидві вдавали, що насолоджуються їжею, але апетиту не було ні в одної, ні в другої.

— Я ось що подумала, — нарешті заговорила Лея, відсовуючи тарілку. — Пам’ятаєш мій сарайчик для всякого барахла? За два кроки звідси. — (Тамар пам’ятала.) — Так от, я кину там матрац для тебе, і не здумай мені говорити «ні»! — (Тамар мовчала.) — Ключ заховаю під другим квітковим горщиком. Якщо тобі набридне ночувати на лавці в Парку Незалежності чи, скажімо... сервіс там буде недостатньо стильний, то ти приходь у сарайчик і виспись як біла людина, добре?

Тамар перебрала подумки можливі небезпеки. Хтось побачить, як вона входить у сарай, потім з’ясує, кому він належить... Лея, звісно, її не викаже, але один з кухонних працівників може похопитися через власну дурість, і тоді вони зрозуміють, хто вона така, і план зірветься. Лея з тривогою стежила за зморшками, що зібралися на чистому лобі Тамар. Що відбувається з дівчинкою останнім часом?

Та все ж сарайчик — гарна ідея, подумала Тамар. Навіть дуже гарна. Треба буде лише як слід