Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

Зморщивши лоба, капітан Коот походжав туди-сюди, вигнувши хвоста знаком запитання.

— Ці діти з квітами, ця Спілка рибалок… — мурмотів він під обвислими вусами. — Звідки вони взялися?

Бікі, який уважно слухав, думав і робив висновки, швидко повернув голову до командира, глянув йому в жовті зіниці й коротким рухом підняв угору плавець, прикладаючи його над правим куточком правого ока, й спрямував лікоть униз і косо праворуч.

Він так хвацько й у точній відповідності до стройового статуту відкозиряв, що це не поминуло уваги капітана. Зупинившись, глянув запитально.

— Дозвольте провести розвідку в нижній частині річки.

— Проводьте, — сказав Йонатан, віддаючи честь пораненою лапою і вдаючи, що не бачить заляпаного болотом слова «завжди» на панцирі Бікі.

Овальний дав малий хід назад і виплив із затоки, одночасно занурюючись у воду.

Цієї миті радіо знову ожило. Директорський голос покликав:

— Панно Лоліто!

Слухаю, пане директоре, — зразу відповіла секретарка.

— Із завтрашнього дня комп'ютер замість суперлюкса змащувати звичайним мастилом. І нехай його перенесуть до загальної зали… Я йду на територію заводу особисто керувати ремонтними роботами. Мене немає ні для кого, окрім категорії А.

Радіо замовкло, і Ерик, користуючись тишею, яка запанувала над затокою, запитав у Йонатана:

— Навіщо ти послав його в ту отруту? Вернеться й смердітиме, як оті риби, що їх ми привезли у відрі.

— Послав на розвідку.

— Думаєш, відучора щось змінилося?

— Не знаю, — відверто сказав Коот. — Але схоже на те, що певні зміни сталися.

У цьому місці слід нагадати, що в той час, коли директор Спритек, піднятий по тривозі (йому сповістили, що брудна вода заливає апаратуру), наказував увімкнути фільтри, поглиначі, очищувачі й окислювачі, пилососи — капітана на території заводу вже не було. А нагадати слід для того, щоб якнайповніше оцінити проникливість його розуму — Коот із самої лише появи рибалок і дітей зробив висновок про необхідність ВСЧВ, тобто Визначення Стану Чистоти Вод нижче місця операції.

— Щось ти крутиш, Йонатане, — мовив Ерик й аж відскочив від радіо, яке майже луною повторило його слова.

— Щось ви крутите, товариші! — загримів голос магістра-інженера Спритека. — Я просив розплутати, а ви що?

— Самі гляньте, директоре, який тут гудзь.

— Тут і чорт ногу зламає.

— Не знаєш, з якого боку підступитись!

Голоси пробивалися крізь свист увімкнених насосів, гримотіння молотів, гуркіт техніки, яку стягли на допомогу. Здавалося, що весь цей гамір стоїть просто в гайочку навколо затоки, по збриженому плесу якої плавали тіні дерев і миготіло сонячне проміння.

— Тю-тю, пі-пі! — здивовано свиснув Повзик. — Наче новини по телевізору.

— Не знаючи, в який спосіб труби заплутано, — пояснював у радіотелефоні голос чи то інженера, чи то майстра, — ми їх, пане директоре, не розв’яжемо.

— А якщо я пообіцяю велику премію і ви докладете зусиль?

— Комп’ютер відключився, а без нього ми не впораємось…

Переможно всміхаючись, Йонатан походжав туди й сюди, та раптом завмер, почувши, як у динаміку зашелестів жіночий голос:

— Я знаю, як усе це переплелося.

— Ви? — здивувався директор.

— Хто це? Де вона працює? — посипалися запитання.

— Пані Кася з центрального управління, — пояснив хтось, — це її голос.

— Я сама плету на спицях… — вела далі пані Катажина.

— Та так, що не додзвонишся, коли светра кінчає,— вставив чийсь єхидний голос.

— …І я зразу збагнула, — затнулася жінка. — Це така стьожка. У першому рядку петлі йдуть…

— Дурниці якісь.

— Хай говорить, щось тут є.

— Казна-що.

— Говоріть, говоріть, громадянко Катажино, — заохотив директор. — А ви, інженери, вчіться в народних мас.

— У другому — півпетлі протягнуті в петлі, в третьому петлі перехрещені.

— Хай йому біс! — муркнув Коот. — Уся операція звелася на пси. Комп’ютери й інженерів перехитрив, а на пані Касі спіткнувся… Скількох видатних полководців жінки занапастили! — шепотів він сам до себе.

— Пане директоре! — закричало радіо захеканим голосом панни Лоліти. — Телефон!

— Хто?

— А-а-а! Котиків два-а! — несподівано проспівала секретарка.

— Приготуватись до роботи. Зараз вернусь!.. — крикнув директор і щодуху помчав до телефону. Апарат, слухняно продублювавши тупіт його ніг: «па-та-та, па-та-та», — раптом замовк.

Йонатан присів і, наче лікар, що слухає хворого, приклав вухо до динаміка. Він довго сидів без руху, потім випростався і