Леся Бернакевич - Скелет у шафі

Якби учасниці цього всенародного обговорення вдарили Крохмальську пляшкою по потилиці, то, мабуть, вона не відчула б такого болю, як від їхніх язиків. Вона увійшла до крамниці, сподіваючись, що жінки змінять тему розмови, через яку навіть забула про біль у нозі.

В магазині була ціла в’язанка кумась, і їхні очі від цікавості миготіли так потужно, що проти них померкли навіть їхні золоті зуби. Баба, яка щойно згадувала про Чучундера, без всякого сумніву, спала на високих подушках, про що засвідчувало пом’яте підборіддя. Вона попивала лимонад просто з пляшки, на якій була етикетка з портретом Буратіно. Прихід Світлани не перешкодив бабі надалі смакувати гріхи молодості Чучундера. Бо ніхто в селі про роман Крохмальської й Чучундера не знав. Її хата стояла на відшибі, і туди рідко хто заглядав. За тиждень, бувало, і живої душі не зустріти. Та й Чучундер приходив до Світлани опівночі. Крім того, вони не афішували своїх взаємин перед односельцями, воліючи зустрічі в Світланиній хаті замість на танцях чи в кіно у сільському клубі. Бо Чучундеру, звиклому у минулому до перемог на любовному фронті, зовсім не кортіло похвалитися коханкою. А старша дівчина Світлана гляділа на нього як на свого останнього мужчину, тож боялася, щоби її щастя не зурочили чиїсь заздрісні очі.

Тільки Світлана встигла привітатися з покупчинями та крамаркою, як до магазину увійшла жінка – дебела і у таких важких мештах, що якби їх взула Крохмальська, то не змогла б ноги підняти. Тил її фігури нагадував балію. Але його господиня, замість того, щоб відволікти від цієї ділянки увагу і перевести її на якусь іншу область своєї фігури, навпаки, ще носила рясну спідницю, призбирану в тому місці, де в нормальної жінки має бути талія. А що стосувалося тієї частини тіла, з якої води не п’ють, то вона була уся в ямках і горбках, як апельсинова шкірка. Світлана відразу згадала, де вже раніше їй доводилось зустрічати таку покупчиню. Це ж була ця сама баба, що понароджувала дітей різних взірців, які були на утриманні держави (виховувалися в інтернаті). Вона мешкала біля поштарки, і Світлана якось стала свідком їхніх перемовин.

– Твоя корова на моєму городі капусту їсть, вижени її… – викрикувала Цидулка до цієї годованої дівки з-за паркану.

– Наїсться – сама вийде, – відповіла опонентка…

То ось яка вона – Рогачка!

Баба, яка допіру попивала фруктову воду, підморгнула до продавщиці, стиха проказавши:

– Про вовка помовка!

Світлана поглядом увіп’ялася в суперницю, яка голосно оповіла, що щойно приїхала з міста.

– Купила’м перцю двадцять п’ять кілограм, але з нього даже половини не лишилося, як випотрошила з него душу… – скаржилася тепер ця бочка бабам, а її мова, пересипана русизмами «даже», «вообше», «обшим», а також діалектизмами «конзерва», «сьодло» видавали в ній представницю середньої незакінченої освіти.

Щойно вона набрала в капронову торбу буханців і виповзла за поріг, наче жаба, Світлана збагнула, через кого Чучундер обминає її обійстя, а іноді так замислюється, що не чує її звернень.

«А, може, ця новинарка з гофрованим підборіддям ще й неправду сказала? – боронилася Крохмальська. Чому вона впевнена, що Чучундер вчащає до цієї жінки? Свічку тримала?» Невже така широкоформатна молодиця могла полонити цього опришка? Він безліч разів повторював, що не любить товстих…

Не надто дослухаючись до учасниць всенародного обговорення, Світлана міркувала: «Якби він волочився за цією Рогачкою (так, здається, вона пишеться?), то хіба назвав би мене красивою два тижні тому?» І чим довше вона замислювалася над словами старої, тим більше доказів любові Чучундера до неї знаходила. Ось ще зовсім недавно він говорив їй: «Якщо хоча б два дні тебе на бачу, то дуже тужу по тобі». І для неї були звернені його зізнання: «Багато моїх слів – брехливі, одна лише правда, що я тебе хочу». А коли Світлана, пригадуючи слова Зоні про Чучундерові зальоти в юності, попросила його поклястися, що він її не покине, то він запевнив її, що вона в нього – єдина жінка за декілька останніх літ. Ну, не міг він Світлану зраджувати, коли запевняв її: «Я темпераментний лише тоді, коли жінка мені подобається. А таких у моєму житті було не так уже й багато». О, він так не нагадував професора Трусевича, який напідпитку, забувши, що Світлана – жінка, хвалився, що він («ще як молодим був») одну подругу задовольнив аж тридцять раз, і, мовляв, на території курортного містечка не було такого кущика, який би не уквітчували використані презервативи професора! Правда, про свої подвиги розповідав переважно внукам, бо діти не вірили. А Фукса якось запевняв Світлану, що колись, в часи практики, привів у рух усіх санітарок, і ті аж плакали від щастя. Хоча, коли поглянути на його безформну тушку, неважко здогадатися: Фуксі треба ходити не до дівок, а до лікаря. Чучундер не вдавався і до таких хитрощів, як один колега із жіночої консультації, який підпоював жінок до непритомного стану, аби заволодіти ними. А якось одній пацієнтці зробив снодійного заштрика, і коли вона заснула, то він її зґвалтував, за що тепер перебував за ґратами.

Якби Рогачка була тихенькою і худенькою, то Світлана ще якось зрозуміла б свого милого. Але їй стало прикро, що Чучундер проміняв її на бабу, голова якої – шістдесят восьмого розміру і нагадує баняк! А можливо, він усі достоїнства Крохмальської лише вигадував, щоб посміятися? Хіба героїня однієї класичної п’єси, глузуючи над перестарілим кавалером, не запевняла його, що любить мужчин з досвідом, яким би було не менше шістдесяти, та ще й лисих, бо зручніше по голові гладити!? Ось і Чучундер тепер, можливо, розважає цю розлучницю спогадами, як водив за ніс «пані з міста»! І хоча він жодним словом не прохопився перед Крохмальською про недоліки її попередниць, але, може, з Рогачкою він є відвертішим? Бо Крохмальській здалося, що суперниця, коли виходила з крамниці, на неї поглянула насмішкувато. До магазинерки і