Владислав Валерійович Івченко - Одіссея найкращого сищика республіки

— Аріну! Тільки Аріну, ніякої Мері вже немає! — гримнув Боргман. — Дівчинка мені дуже сподобалася. Справжній руденький янгол. Так, вона була перелякана, цигани не надто добре вміють поводитися з дітьми. Але я дав їй цукерку, механічну ляльку, чистий одяг, я піклувався про неї, і Аріна заспокоїлася. Ми виїхали до Москви. За планом ми мусили змінити місце проживання, щоб ні в кого не було питань щодо появи Аріни. В Москву ми приїхали вже з нею, це була наша дуже хвороблива донька. Вона поки не виходить з дому. Зараз моя дружина Ангеліна вчить її російської. Думаю, що ще місяць-два — і Аріна почне називати нас мамою і татом.

— Ви хоч уявляєте якого болю завдали її батькам?

— Уявляю, Іване Карповичу, дуже добре уявляю. А ви уявляєте, що таке роками лікуватися, чекати, сподіватися і щоразу дивитися на сльози коханої жінки, коли в неї починалися місячні? Ви це уявляєте? Місяць за місяцем, рік за роком! Навколо всі народжують, якісь плебеї плодяться, наче таргани, а ми — освічені і забезпечені люди, біла кістка суспільства — ми тільки чекаємо і втрачаємо надію. Ви знаєте, що таке сидіти біля непритомної дружини, яка наковталася пігулок після чергової невдалої спроби? Уявляєте, як це?

— Не можна красти дітей у батьків!

— Іване Карповичу, це жорстокий світ. Світ у якому виживає і перемагає сильніший. Хутчіший, розумніший, хитріший. Я склав чудовий, досконалий план, завдяки якому майже не ризикував і отримував результат. Я все обміркував і все виконав. Так, я не врахував вас, Іване Карповичу, чесно кажучи, я про вас не дуже-то й знав. Я серйозна людина, негоціант, я не читав бульварну літературну. Так ось, я заслужив Аріну. Ми з моєю дружиною заслужили її. Всіма нашими стражданнями, але головне — нашою роботою, щоб отримати дитину. Ну а те, що комусь там боляче... Іване Карповичу, завжди комусь боляче. Хтось багатіє, а хтось біднішає, хтось хворіє, а хтось одужує, хтось народжується, а хтось помирає. До того ж мені важко відчувати сентименти до англійців, цих острівних варварів. Росія мусила вступати в союз із Німеччиною, а не з жабоїдами й бульдогами. Тоді б ми перемогли! Але государ помилився. І тепер його позбавили трону. Сподіваюся, Росія вийде з війни і дозволить Німецькій імперії перемогти ворога. Горе англійцям. І на фронті, і тут!

— Крадене не приносить щастя.

— Маячня, Іване Карповичу, маячня, і ви це знаєте. У Росії всі крадуть. Якби від крадіжок ставали нещасними, всі б уже давно полізли у зашморг. Але щось не лізуть. І знаєте, я завжди торгував першокласним товаром, моїми клієнтами були багаті люди, серед них було немало тих, хто крав. Щось я не помітив, щоб їм ті гроші ставали поперек горла. Ну і взагалі, я не крав, я отримав належне. Аріну я щиро полюбив, дружина щаслива, ну хіба можна бажати чогось кращого? І от уявіть, я тільки розсмакував щастя, як дізнався, що ви прибули в Єлисаветград, шукати дівчинку. Я ж знав, звідки привезли Аріну, стежив за пошуками бідолашної Мері. Газети написали, що приїхав найкращий сищик імперії. Я не ставився до вас серйозно, але звик усе перевіряти. Я спитав про вас у кількох розумних людей у Москві і отримав надзвичайно схвальні відгуки. Мені сказали, що якщо Іван Карпович узявся за справу, він неодмінно її розкриє. Я не хотів у це вірити, я ж розробив досконалий план, який блискуче виконав! Я не залишив жодних слідів! Але мої знайомі казали, що ви маєте ірраціональні здібності розплутувати найзагадковіші злочини. Деякі казали, що ви продали душу дияволу. Ну, в це я не вірив, але зрозумів, що мушу готуватися до вашої появи. Я купив у книгарні кілька ваших книжок, за ніч проковтнув їх і зрозумів, що ви можете розплутати справу. Я не знав як, я досі не знаю, яким чином ви знайшли мене, але я вирішив піти назустріч біді. Я переконався, що від вас не сховаєшся, але навчився у вас діяти несподівано. Робити те, що ви називаєте «хід конем». Мисливець не чекає нападу з боку дичини. Я вирішив завдати удару першим. Повернувся в свій харківський будинок, найняв двох бевзів і чекав. Інколи мені здавалося, що це дурниці, що ви не зможете мене знайти, але я мусив бути готовий захистити свою родину. І ось ви з’явилися, Іване Карповичу. Це диво якесь. І я дуже хочу довідатися від вас, де саме я помилився, залишив слід, який вивів на мене. Отже, я вас слухаю.

— Поки що все можна відіграти. Ви повернете дівчинку її батькам, а я забуду про вас.

Він засміявся. Потім зробився сумним.

— Уже запізно, Іване Карповичу. Ви можете мені не вірити, але я полюбив ту дівчинку як рідну. Я не уявляю, як житиму без неї, і тим паче не уявляю, як житиме без неї моя кохана дружина. Ні, про повернення не може бути й мови.

— Ну, тоді чекайте в гості поліцію.

— Так, я знаю цей прийом. Ви зараз будете казати, що все записали і лист із інформацією про мене потрапить до поліції, якщо ви не повернетеся. Але я вам не вірю. Бо ви не знали, чого шукали. Коли ви розпитували прикажчика на Сумській, ви не знали, хто я. Прикажчик — я заздалегідь заплатив йому — повідомив про вашу появу і зацікавленість. Ви не знали про мене. Іване Карповичу, не блефуйте. Краще розкажіть те, що мене цікавить. Де я проколовся? Якщо будете щирі, я обіцяю вам безболісну та швидку смерть. А коли ні, я прострілю вам живіт і дивитимуся, як ви будете конати. Судячи з книг, це дуже боляче. — Боргман вийняв із кишені сюртука люгер. — Аюблю німецьку зброю. Ви, наскільки я знаю, полюбляєте браунінг. Дарма — англійці погано знаються на зброї. То що, розкажете, як знайшли мене? Чи спробуєте провернути одну з ваших історій із дивовижним порятунком? Ви ж справжній фахівець виймати голову з