Лідія Гулько - Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна

кров, затьмарює розум, а думку сповільнює, робить млявою, — заперечив Даниїл. — Я змалку обмежував себе в харчуванні. Тому розум у мене ясний. Завдячуючи здібностям, я прихиляв до себе серця царів.

— Через те, що мало їв?

— Цим теж. Харчами ми вибудовуємо собі тіло. А тіло в свою чергу повеліває нашим духом. Через надмірний апетит людина стає рабом своєї плоті.

— Коли я виросту, то стану атлетом, — поділився Мишко зі старцем однією із багатьох своїх заповітних мрій.

— У людині найбільше ціниться сила духу. Невпинно дбай, щоб дух міцнів, не розслаблявся.

— Як? — запитав хлопчик, щоб підтримати розмову.

— Ну, хоча б помірно харчуйся, загартовуй тіло фізичними вправами.

Розлучатися з рожевою мрією, а саме мати красиве мускулисте тіло, Михайлик не бажав.

— Дідусю, будь ласка, розкажи мені про себе. Де ти народився? Хто твій батько?

Даниїл пригладив вуса правою рукою (з лівої звисали чотки).

— Мій батько Йоакима був юдейським царем. Вавилонський цар Навуходоносор пішов війною на Єрусалим. Узяв у полон мого батька і пограбував наше царство. Навуходоносор розпорядився, щоб привели до нього хлопчиків з юдейського царського роду, також від шляхти. Але таких, що вродливі і з метким розумом.

— Для чого вибирали хлопчиків? З якою метою? — поцікавився Мишко (він уже ум’яв запечене курча).

— Приміром, вавилоняни нас вчили письму і халдейській мові.

— Хлопчиків ображали?

— Навпаки, дбали про нас. Отак від царського столу надходило вино і харч. Але я не оскверняв себе багатими харчами — віддавав наглядачеві. Задовольнявся питною водою та рослинною їжею. Мої товариші — Ананія, Мисаїл, Азарія, у всьому наслідували мене.

— А хлопці не схудли? — питав Мишко, пережовуючи маску халву.

— Де там! Краще виглядали за хлопців, що харчувалися від царського столу.

Даниїл поклав на язик кілька ягід сухого винограду. Старанно пережував їх, потім запив водою. Продовжував розповідати:

— Після школи ми служили в царському палаці. Небесний Бог був до мене, підлітка, дуже щедрий. Відкривав мені таємниці нічних видінь.

— Пробач, дідусю, я не зрозумів.

— Цебто, дитинко, я міг тлумачити сни.

З повним ротом Мишко лопотів пухнастими віями. Він пригадав, що за собою теж помітив дивні речі. Проковтнувши халву, похвалився:

— А я розумію всіх, хто говорить. І не тільки розумію. Вільно говорю мовою співбесідників, хоча раніше цю мову не знав. Виходить, небесний Бог щедрий і до мене? Він турбується про мене?

Згадуючи співбесідників, Мишко, звичайно, мав на увазі Ксеркса з Аманом. Але імен своїх кривдників він не назвав. Він був переконаний, що їхні шляхи ніколи не переткнуться.

— О, твоєї голови, дитинко, торкнувся дух мудрого ангела.

— Мудрого ангела? — здивувався Мишко.

Змахнув долонею з кінчиків вуст крихти і запитав:

— А який він із себе, мудрий ангел?

— Охоче розкажу. Тим паче, що Премудрість являлася мені уві сні. Слухай. На голові Премудрості золота корона. У її руках жезл царської влади і сувій з письменами. Її лице, руки і крила вогненно-червоного кольору, а одяг сяє золотом. Ангел сидить на троні, що має сім підпірок, як сім стовпів. А ноги він тримає на камені.

— Чому на камені?

— Камінь — символ непорушності основ.

Старець замовк і лагідно дивився на хлопчика, що сидів у його ногах із круглими від здивування очима. Зір дитини, замислений і схвильований, був повернутий у себе.

— Премудрість перебуває у центрі сфер слави, — завважив старець.

Мишко лопотів віями. Він не зрозумів смислу слів, але зізнатися вголос не наважився.

— Радій, дитинко. Ти володієш величезним духовним скарбом — розумієш мови, якими спілкуються люди різних народів і племен, — підбадьорював свого слухача Даниїл.

Мишко стрепенувся. Він справді радів, бо отримав пояснення своїм здібностям. Підсунувся ближче до старця, запитав:

— Що Навуходоносору наснилося?

— Різне… Я витлумачував йому сни та попереджав про небезпеку. За це цар підняв мене над іншими. Вручав щедрі дарунки, дорогі каптани. Навіть поставив начальником над Вавилонським краєм. Та обов’язки пригнічували мене.

— Чому?

— Бо відбирали час, який зазвичай проводив у молитвах.

— Аааа, — з розумінням протягнув Мишко.

Таки правда. Даниїл молився з величезним задоволенням.

— Я попросив царя перекласти мої обов’язки на товаришів. Залишився лише головою вавилонських мудреців. І так було доти, доки цар не велів своїм найкращим майстрам склепати золотого боввана.

— Великого?

— 60 ліктів заввишки і шість ліктів завширшки.[31]

Мишко прикинув: скільки то буде в метрах? Результат його вразив. Заввишки статуя сягала 30 метрів, а в обхват — три метри.

— Боввана поставили на рівнині Дура, — задумливо мовив Даниїл, перебираючи чотки.

– І що сталося після? — вигукнув нетерпляче Мишко.

Сухі пальці зупинилися.

— А після окличник гукав на всі боки: «Вам, о народи, племена і язики, велено: як тільки почуєте звук сурми, сопілки, цитри, гарфи, гусел, гудьби і усякого роду музичних інструментів, то падайте ниць і вклоняйтеся золотому бовванові. А хто не впаде ниць і не вклониться, того вкинуть у піч, розжарену вогнем».

— Зрозуміло. Люди навколішки клали поклони.

— Усі, крім мене і моїх товаришів.

— Цареві на вас донесли?

– Іще як гвалтували: «Ці мужі нехтують твоїм наказом, царю. Твоїм богам не служать і золотому