Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

мав змогу за цей час заручитися військовою підтримкою дружніх країн, тоді як Сталін зневірився б у швидкій перемозі з огляду на великі втрати, яких зазнавали радянські війська.

На превеликий подив Радянського Союзу та решти світу, фінська оборона втрималась. Радянський військовий план наступу на Фінляндію по всій довжині спільного кордону включав наступ на лінію Маннергейма на Карельському перешийку, а також перерізування Фінляндії «в попереку», тобто в її найвужчому місці. В боях із радянськими танками, які йшли в наступ на лінію Маннергейма, брак протитанкових гармат фіни компенсували так званими «коктейлями Молотова» — пляшками, наповненими вибуховою сумішшю бензину та інших хімікатів; кількох пляшок із такою сумішшю було достатньо, щоб знищити ворожий танк. Іще один спосіб боротьби з радянськими танками полягав у тому, що фінські військові, зачаївшись в одиночних окопах, пропускали танк повз себе та встромляли в гусінь колоду, яка знерухомлювала його. Потім деякі відчайдушні фінські солдати підбігали до пошкодженого радянського танка й стріляли всередину крізь ствол гармати та спостережні щілини, намагаючись уразити екіпаж. Не дивно, що рівень втрат у фінських протитанкових підрозділах сягав 70 %.

Найбільший захват у світових оглядачів викликало успішне знищення фінами двох радянських дивізій, які пішли в наступ, намагаючись перерізати Фінляндію посередині, в найвужчому місці. Радянські війська просувалися на танках та вантажівках кількома дорогами, що вели з Радянського Союзу вглиб Фінляндії. Невеликі групи фінських військових у білих маскхалатах, пересуваючись на лижах засніженими лісами, перерізали радянські колони на сегменти, а потім почергово знищували їх (фото 2.5). Один фінський ветеран розповідав мені в 1959 році про тактику, яку використовував разом зі своїми бойовими побратимами в тих зимових боях. Вночі радянські солдати, зупинивши довгі колони своїх машин на вузькій однорядній лісовій дорозі, грілися біля великих вогнищ. (Натомість фінські солдати користувалися вночі обігрівачами у своїх наметах і були невидимими ззовні.) Мій фінський товариш зі своїм взводом йшли на лижах крізь ліс, невидимі у своїх білих маскхалатах, і наближалися до радянської колони на відстань пострілу (фото 2.6). Потім вони видиралися із гвинтівками на дерева й видивлялися у світлі вогнищ радянських офіцерів, вбивали їх — і відразу мчали на лижах геть, залишаючи бійців ворога переляканими, деморалізованими і без командирів.

-

Чому ж фінській армії так довго вдавалося перемагати, захищаючись від армії радянської з її величезною перевагою в живій силі та техніці? Однією із причин була мотивація: фінські солдати розуміли, що воюють за свої сім'ї, за свою країну, за свою незалежність, і заради цього вони готові були померти. Наприклад, коли радянські війська наступали по замерзлій Фінській затоці, її захищали лише невеликі групи фінських військових на островах. Людям, які тримали оборону, сказали, що засобів для подальшої евакуації немає, тому вони мусять залишатися на островах і вбити якомога більше ворогів до того, як уб'ють їх самих; так фіни і чинили. По-друге, фінські військові були призвичаєні жити у лісі й ходити по ньому на лижах узимку, тож вони добре знали місцевість, на якій воювали. По-третє, фінські військові мали одяг, взуття, тенти та стрілецьку зброю, пристосовані до фінської зими, а радянські солдати цим забезпечені не були. І, насамкінець, фінська армія, подібно до нинішньої ізраїльської, була значно ефективнішою, ніж можна було припустити з огляду на її чисельність. Ця ефективність забезпечувалася гнучкістю та неформальністю, які давали змогу військовим брати на себе ініціативу та відповідальність, а не сліпо виконувати накази.

Однак впертий опір фінської армії та її тимчасові успіхи просто давали змогу відтягнути час поразки. З таненням криги та снігу навесні Радянський Союз зміг, нарешті, повною мірою скористатися своєю чисельною та технічною перевагою й організувати широкий наступ на Карельському перешийку та через Фінську затоку. Фінляндія ж покладала свої надії на отримання допомоги від добровольців і прибуття військових підрозділів та техніки з інших країн. Що ж відбувалося на дипломатичному фронті?

Загальне співчуття до маленької Фінляндії, яка хоробро захищалася від могутнього радянського агресора, надихнуло 12 тисяч добровольців, здебільшого шведів, поїхати до Фінляндії на війну. Але не встигла більшість із цих добровольців завершити свою військову підготовку, як війна скінчилася. Деякі країни надіслали військове спорядження різного ступеня корисності. Наприклад, один фінський ветеран розповідав мені про старі гармати часів Першої світової, які надіслала Італія. Коли з такої гармати стріляють, вона відкочується назад, тому мусить мати міцний лафет. Для обслуги кожної гармати потрібен не лише гармаш, а й коригувальник вогню, який розміщувався на певній відстані попереду гармати, щоб помічати, куди падає снаряд, і залежно від цього виставляти вертикальний нахил для наступного пострілу. Але, як розповідав мені знайомий ветеран, ці старі італійські гармати були так погано спроектовані у плані поглинання віддачі пострілу, що кожна з них потребувала двох коригувальників: одного штатного попереду, і другого — позаду. Перший стежив, куди падав снаряд, а другий — куди відкочувалася гармата!

Насправді ж країнами, від яких Фінляндія могла сподіватися отримати значну кількість військ або військове спорядження, були тільки Швеція, Німеччина, Британія, Франція та Сполучені Штати. Сусідня Швеція, незважаючи на свій тісний зв'язок із Фінляндією впродовж довгої спільної історії та попри спільну культуру, відмовилася посилати війська, побоюючись бути втягнутою у війну з Радянським Союзом. Хоча у 1918 році Німеччина й посилала свої війська на захист фінської незалежності, Гітлер не захотів порушувати Пакт Молотова — Ріббентропа, допомагаючи Фінляндії. Сполучені Штати перебували далеко, до того ж руки президента Рузвельта були зв'язані законами про нейтралітет, ухваленими протягом десятиліть американської ізоляціоністської політики.

Тому реальними джерелами воєнної допомоги залишалися тільки Британія та Франція, які насамкінець погодилися послати туди свої війська. Але обидві ці країни вже перебували у стані війни з Німеччиною, і ця війна поглинала ресурси урядів Британії та Франції, тож вони не бажали відволікатися на якісь другорядні цілі. Німеччина імпортувала значну кількість залізної руди з нейтральної Швеції. Більшу частину цієї руди перевозили зі Швеції через Норвегію залізницею до незамерзаючого норвезького порту Нарвік, а звідти відправляли морем до Німеччини. Чого Британія із Францією хотіли насправді — то це встановити контроль над шведськими залізорудними родовищами і припинити судноплавство з Нарвіка. Пропозиція послати війська через нейтральні Норвегію та Швецію задля допомоги Фінляндії була просто приводом для досягнення цих справжніх цілей.

Тож хоча уряди Британії та Франції й запропонували допомогу Фінляндії у вигляді десятків тисяч військових, виявилося, що війська здебільшого будуть розташовані в Нарвіку, вздовж залізниці, а також у районі шведських залізорудних родовищ. До Фінляндії ж мала потрапити лише невелика часточка цього військового контингенту.