Лоретта Граціано Брюнінг - Керуй гормонами щастя

Дещо про мозок ссавця…

Ми походимо не від тих особин, які сказали: «Щось не так з цими горіхами», а від тих, що домагалися свого й отримали бажану винагороду.

У віці, коли процес мієлінізації відбувається найактивніше, людина спостерігає за тим, як інші «колють горіхи», і будує свої очікування. На жаль, ці очікування не завжди перетворюються на реальність, бо досвід, що був отриманий у дитинстві, ніколи не є ідеальним описом того, як насправді функціонує цей світ. До того ж нейронні шляхи, що вкрилися мієліновою оболонкою, усе ще з вами і так само, як і раніше, формують ваші очікування. Неважливо, мріяли ви про те, що у вас буде багато горіхів, а решта дивитимуться на вас із захопленням, чи уявляли собі світ, що в ньому всі мають купу горіхів, – усе це може легко закінчитися розчаруванням і викидом кортизолу.

Можливо, ви уявляли собі світ, де все відбувається так, як ви того хочете, але після того, як ви розкололи кілька горіхів, ця задача припинила здаватися гідною вашої уваги. Можливо, ви побачили, що в інших горіхи більші й вони розколюють їх швидше. Ви потрапляєте під дію кортизолу, коли думаєте: «Це зовсім не те, на що я очікував!» Можливо, ваші перші спроби розколоти горіх провалилися і ви здалися, щоб надалі не відчувати розчарування. Якщо гадати, що інші захопили всі горіхи, можна дуже легко знайти цьому підтвердження.

А можливо, вам удалося розколоти горіх, але в процесі ви сильно поранили пальця. Ви усвідомили, що отримання бажаного супроводжується болем. І тепер ви постійно б’єте себе по пальцях, бо знаєте, що це працює. Ви не шукаєте іншого шляху, тому що запрограмували себе на біль.

Очікування на найгірше

Уявіть мавпу, яка дісталася стебелець лотоса у водоймі, де живе крокодил. Мавпа насолоджується своїми ласощами, поки бачить, що крокодил, як і раніше, лежить на березі. Щоразу, коли мавпа зводить очі і бачить крокодила на тому ж місті, де й очікувала, у неї відбувається сплеск дофаміну. Приємні відчуття для неї – то знак, що можна продовжувати свою справу, і вона береться за наступне стебельце. Якщо мавпа не бачить крокодила там, де очікує, то відчуває приплив кортизолу, який змушує її робити щось і негайно, щоб позбутися неприємного відчуття.

Бачити крокодила в конкретному випадку приємніше, ніж не бачити його. Коли потенційна небезпека відповідає очікуванням, людині здається, що вона в неї під контролем. Людина має змогу й надалі задовольняти свої життєві потреби і від цього почувається добре.

Негативне мислення часто надає людям відчуття, що загроза в них під контролем. Це все одно, що підвести очі й побачити крокодила там, де на нього очікуєш. Людина може сказати собі: «Усе котиться під три чорти, як я й казала», а потім продовжити «насолоджуватися стебельцями лотоса».

У дитинстві ви отримували нагороду, якщо вам удавалося спрогнозувати поведінку інших людей. Ви сподівалися, що, коли подорослішаєте, усе залежатиме виключно від вас самих. На жаль, у дорослому житті часто виникає відчуття, що всі винагороди контролюють інші. Коли ви відчуваєте розчарування, завжди легше звинуватити в цьому інших, а не власні невиправдані юнацькі очікування. Простіше буває сприймати інших як хижаків, навіть якщо ви насправді так не думаєте. Ви можете впіймати себе на тому, що стежите за іншими людьми, наче мавпа, яка стежить за крокодилом. Усе може закінчитися тим, що ваша увага буде приділена «дурням, що тільки й роблять, що все псують».

Людський мозок ніколи не ігноруватиме негативні відчуття. Вони вказують йому на те, яких саме знаків слід остерігатися у світі, що переповнений інформацією. Газель точно знає, коли хижак вийшов на полювання, а коли просто мирно прогулюється. Правильність цього прогнозу може коштувати їй життя, проте це відчуття є в кожної газелі. Протягом еволюції людський мозок навчився безпомилково визначати проблеми. Коли ви милуєтеся чарівною красивою мозаїкою, де відсутній один фрагмент, ваша увага буде прикута саме до нього. Навіть якщо кілька тисяч шматочків ідеально розташовані на своїх місцях, ви помітите відсутній. Ви не оцінюєте цей дефект окремо, але мозок визначає контраст як інформацію, що є важливою. В умовах дикої природи пара очей у темряві або пляма гнилі на шматку м’яса – це контраст, що має більше значення для виживання. Мозку людини легко віднайти контраст у вигляді відсутнього фрагмента мозаїки і важко його ігнорувати.

Малюки від самого народження вчаться визначати контраст, тому вони концентрують погляд на очах інших людей, хоча ще навіть не знають про їхні функції. Малюкам, що є трохи старшими, подобається знаходити контраст у навколишньому світі, тому вони люблять пісеньку «Один із цих предметів не схожий на інші» з дитячої передачі «Вулиця Сезам». Виявлення закономірності в купі деталей здатне забезпечити виживання, а тому це стимулює синтез дофаміну.

Завдяки корі головного мозку людина здатна порівнювати складні, а не тільки прості закономірності. Унікальна людська частина головного мозку організує інформацію в дуже складний спосіб, але вона вмотивована на пошук закономірностей, бо завдяки внутрішньому ссавцю це забезпечує приємні відчуття. Закономірності, які людина виводить на підґрунті минулого досвіду, допомагають їй знаходити схожі закономірності в навколишньому середовищі. Мозок просто проводить порівняння між нейронними зв’язками, що активовані новими імпульсами, та зв’язками, які вже є в ньому. Людина цього не помічає, оскільки звикла так робити з раннього дитинства. Коли вона стикається з небезпекою чи перешкодою, то програмує себе на те, щоб дізнаватися ознаки цієї небезпеки. Тому не дивно, що люди бачать закономірність у погрозах та перешкодах у своєму середовищі.

Обіцяна земля

Наш мозок зберігає прагнення до винагород попри розчарування та перешкоди. Малий мозок шукає зрозумілі матеріальні нагороди, тоді як розвинений людський мозок може прагнути до абстрактних, яких у нього ще не було. Наприклад, ви, імовірно, здатні уявити овації вдячної публіки, захоплення таємничого шанувальника або смак нової страви, що була винайдена вами.

Коли рівень дофаміну в організмі знижується, приємно уявити світ, у якому вас оточують лише винагороди. Можна уявити кроки, що ви здатні зробити для створення такого світу. Подібні очікування стимулюють синтез дофаміну, що мотивує вас знову повертатися до цих