Пауло Коельо - Адюльтер

він надзвичайно заклопотаний першого дня після виборів. Я розумію, але мені конче треба поговорити з ним, і я намагатимуся пробитися до нього.

Я застосувала стратегію, до якої вдаюся нерідко: використати мобілку сторонньої особи. Після двох гудків Жакоб відповів.

— Це я. Мені треба терміново з тобою зустрітися.

Жакоб відповів так, як я й сподівалася: сказав, що сьогодні це, мабуть, не вдасться, але він зателефонує мені.

— Це твій новий номер?

— Ні, я позичила цю мобілку. Бо ти не відповідав на мої дзвінки.

Він засміявся, наче розмовляв про щось надзвичайно важливе. Мабуть, перебував в оточенні людей і маскувався.

— Хтось зробив фото у парку й хоче шантажувати мене, — набрехала я.

Я хотіла ще сказати йому, що це його провина, що він затягнув мене в цю історію. Люди, які обрали його, думаючи, що таке сталося з ним лише один раз, будуть глибоко розчаровані. Хоч його й обрали до Державної ради, він може втратити шанс стати міністром.

— З тобою все гаразд?

Відповідаю, що так, і вимикаю телефон, попросивши, щоб він повідомив мене, коли ми зможемо зустрітися завтра.

Зі мною все чудово.

Та й як зі мною може бути не чудово? Адже нарешті я маю щось таке, що може розважити в моєму нудному житті. І мої безсонні ночі вже не наповнюють розпачливі неконтрольовані думки, тепер я знаю, чого хочу. Я маю ворогиню, яку повинна знищити, і маю мету, до якої хочу добутися.

Чоловіка.

Це не кохання — хоч, можливо, до цього йдеться, але поки що я цього не бачу. Моє кохання належить мені. І я вільна запропонувати його тому, кого добре розумію, нехай він навіть на нього не відповість. Звичайно, було б ліпше, якби так сталося, але якщо не станеться, то терпіння. Я не могла опертися, щоб не впасти в той колодязь, у якому перебуваю, бо знаю, що на його дні є вода, жива вода.

Мені стало радісно, коли я подумала те, що подумала: я вільна покохати будь-якого чоловіка на світі. Я можу зробити це, ні в кого не питаючись дозволу. Скільки чоловіків уже закохувалися в мене без відповіді? І навіть тоді вони переслідували мене, упадали коло мене, принижувалися в присутності друзів. І ніколи не гнівалися на мене.

Коли вони знову зустрічалися зі мною, я ще була в їхніх очах сяйвом недосягнутої перемоги, до якої вони прагнутимуть протягом усього життя.

Якщо вони так діяли, чому я не можу поводитися так само? Це дуже цікаво — змагатися за кохання, яке ти не маєш шансу здобути.

Це може бути невеселою справою. Може залишити на тобі глибокі й невиправні позначки. Але це цікаво — а надто для особи, яка прожила кілька років зі страхом наразити себе на ризик і не раз відчувала жах перед тим, що вона не зможе контролювати все довкола.

Більше не стримуватимуся. Цей виклик мене врятує.

Півроку тому ми купили нову пральну машину й задля того, щоб вона працювала нормально, мусили змінити місце каналізації. Мусили перенести її на інший поверх і перефарбувати стіну. Зрештою це місце стало кращим, ніж кухня.

Щоб уникнути такого контрасту, ми переобладнали кухню. Тоді побачили, яка стара наша вітальня. Оновили залу, і вона стала кращою, ніж кабінет, який не знав змін протягом років десяти.

Ми взялися за кабінет. Незабаром перебудова поширилася на весь дім.

Сподіваюся, те саме відбувається в моєму житті. Маленькі події призведуть до великих змін.

Я змарнувала досить багато часу, вивчаючи життя Маріанни, що відрекомендувалася мені як пані Кеніг. Народилася вона в багатій родині, якій належала одна з найбільших фармацевтичних компаній світу. На фотографіях в Інтернеті вона завжди елегантна — хоч у соціальному середовищі, хоч на спортивних заходах. Вона ніколи не буває вдягненою гірше або краще, ніж того вимагає нагода. Вона ніколи не поїхала б до Ніона у водонепроникному комбінезоні й не пішла б у сукні від Версаче до нічного клубу, де повно молоді, як зробила я.

Схоже, вона є тією жінкою, якій заздрять уся Женева та її околиці. Хоч вона спадкоємиця великого статку й одружена з одним із найуспішніших політиків, вона має власну кар’єру як асистентка професора філософії.

Написала дві дисертації, одну з яких — «Вразливість і психоз після звільнення зі служби» — захистила як докторську й опублікувала в університетському видавництві Женеви. Дві її праці надруковані в авторитетному журналі «Зустрічі», на сторінках якого можна знайти статті Адорно й Піаже. Вона має власну сторінку у франкомовній версії Вікіпедії, хоч та й оновлюється не часто. Там її описують як «фахівця з агресії, конфліктів і сварок у будинках відпочинку романської Швейцарії».

Вона, либонь, розуміється на агонії та екстазі людських створінь — і це таке глибоке розуміння, що її не зміг шокувати «секс за домовленістю» її чоловіка.

Вона блискучий стратег, бо умовила одну традиційну газету повірити анонімним інформаторам, яких ніколи не слід сприймати серйозно і яких не так багато у Швейцарії. Я сумніваюся, що вона ідентифікує себе як джерело.

Схильна до маніпулювання: зуміла перетворити те, що могло стати руйнівним, на урок толерантності й співучасті між подружжям і на боротьбу проти корупції.

Завбачлива: досить розумна, аби почекати з народженням дітей. Ще є час. А поки що вона може конструювати собі будь-що, не боячись, що її турбуватиме дитячий плач посеред ночі або сусіди наполягатимуть, щоб вона покинула роботу й приділяла більше уваги дітям. (Бо саме це постійно торочать мені наші сусіди.)

Наділена досконалим інстинктом: не бачить у мені загрози. Попри видимість, я не становлю небезпеки ні для кого, крім самої себе.

Ось яку жінку я маю намір знищити — і без найменшої жалості.

Бо це не та бідолашна, яке мусить прокидатися о п’ятій ранку, щоб піти працювати в центрі міста, ніким не побаченою, помираючи від страху, аби одного дня не відкрили, що вона перебуває тут нелегально. Не мегера, одружена з можновладцем з Організації Об’єднаних Націй, що постійно перебуває на святкуваннях, роблячи все можливе, аби показати, що вона багата й щаслива, хоч усім відомо, що її чоловік має коханку, на двадцять років молодшу за неї. Не є вона й коханкою можновладця з Організації Об’єднаних Націй, яка перебуває на організаційній роботі, і хоч працює добре й старається, ніхто ніколи не визнає її заслуг, бо «в неї роман із начальником».

Вона не є самітною могутньою виконавицею, що мусила переїхати жити в Женеву через переміщення Світової організації торгівлі,