Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

мінливим блиском перлин. Нарешті спитав, не зводячи очей з дорогоцінного намиста:

— Невже це необхідно?

— На жаль, так, — відповіла жінка.

— А Петер? — поцікавився Гофстраат.

— Він не повинен знати про це. В усякому разі, поки що — ні. Його роботи забрали багато часу і грошей. Тепер, коли він досягнув мети, не можна допустити, щоб міркування фінансового порядку змусили його поквапливо і невигідно продати свій винахід.

Адвокат замислено дивився на пані Тербовен. Незважаючи на горе, що спіткало її з втратою чоловіка, вона й на секунду не переставала дбати про добробут сина.

— До того ж Петер має намір в найближчі місяці виїхати на Юкатан, щоб особисто зайнятися розшуками.

Гофстраат кивнув головою.

— Так, він про це казав.

— Ця подорож триватиме, можливо, кілька місяців і коштуватиме багато грошей, — сказала, ніби завершуючи розмову, пані Тербовен.

Її гість знову задивився на перли, що лежали перед ним на столі у відкритому шкіряному футлярі. Ніби ще вагаючись, він спитав:

— Чи не натякав ваш чоловік в одному з своїх листів з Мексіки на коштовні знахідки?

— Так. Він справді про це писав, — жваво відповіла пані Тербовен. — Але я ніколи нічого з цих знахідок не бачила! Згодом я питала пана Нево про знахідки, та, на жаль, він теж нічого про це не знає. На його думку, мій чоловік мав на увазі цінність розкопок в цілому.

— Взагалі це можливо, — відказав Гофстраат. — А у вас часом не зберігся той лист, у якому ваш чоловік робив ці натяки?

— Звичайно! Хочете його побачити?

Не чекаючи відповіді, пані Тербовен підвелась і відкрила великий бювар.

— Це повинно бути в п'ятому або шостому листі з тих, які він надіслав з міста руїн. — Вона витягла з пачки два листи.

Адвокат відкинувся на спинку крісла і, очікуючи, мовчки дивився, як господиня розгорнула одного листа і швидко пробігала його очима.

— Це він і є, — сказала вона, подаючи лист гостеві. — Бачте, ось тут унизу він пише…

Вона показала місце на аркушику паперу, і Гофстраат почав читати:

— «… перевершують мої найсміливіші сподівання. Фотоматеріалів у мене вже мало. Проявляти тут майже неможливо — дуже жарко. Тому Нево надсилає плівки до Нью-Йорка, там їх проявляють і закріплюють. Серед знімків є фото дуже цінних знахідок. Вони привернуть до себе увагу фахівців. Завтра ми починаємо розкопки великої східної брами. Ми…»

Адвокат поклав листа.

— Гм… Це можна тлумачити по-різному. Тут неясно, що він, власне, розуміє під «цінними знахідками». Вам відомо, де зараз знімки, про які йде мова в цьому листі?

— Знімки всі тут у нас. Повернувшись сюди, пан Нево передав їх нам. Вірніше, — поправилася папі Тербовен, — тепер вони на експертизі в Парижі.

— Шкода, — протягнув Гофстраат, — може б…

Пані Тербовен перебила його.

— Ми з Петером переглянули знімки; це фотографії решток будівель, стін, тесаного каміння, кілька знімків їхнього табору з наметів. І більш нічого!

— Скільки там плівки?

— Разом дванадцять котушок, по тридцять шість знімків на кожній, — не роздумуючи відповіла пані Тербовен.

— А плівки пронумеровані вашим чоловіком?

— Ні.

Адвокат віддав листа і одразу ж змінив тему.

— То ви хочете, щоб я продав намисто?

— Так, я хотіла просити вас про це! Мені самій нелегко йти з цим намистом до ювеліра, а вам, безперечно, було б зручніше зробити це, — сказала пані, затинаючись і ніби перепрошуючи.

Гофстраат кивнув головою на знак згоди.

— Завтра ж я зможу повідомити вас, скільки коштує намисто. Я знаю одного дуже доброго фахівця. Можливо, що він і купить ці перли.

Адвокат глянув на годинник і підвівся.

— Пробачте, будь ласка, але мені тепер треба йти, бо сьогодні ввечері у мене гості. Серед них і Петер…

Пані Тербовен теж встала і, перебиваючи його, сказала:

— Мій син говорив про це. Але він просив мене подзвонити до вас і вибачитися перед вами. У нього якась невідкладна справа.

— Дуже, дуже шкода, — сказав на це Гофстраат і вийшов.

В передпокої пані Тербовен передала йому футляр з перловим намистом. Адвокат, не кажучи ні слова, засунув його у внутрішню кишеню пальта. Прощаючись, він додав:

— Як старий друг вашого чоловіка, я охоче вам допоможу. Можете цілком покластися на мене!

17

В передпокої пролунав дзвоник.

— Але ж сьогодні Роньяр примусив чекати себе! — сказав Гофстраат і пішов відчиняти двері. Доктор Нево, не підводячись з крісла, вимкнув телевізор і ввімкнув настільну лампу. На свій подив, він почув, крім голосу господаря й очікуваного гостя, ще й низький мелодійний жіночий сміх. Все це приглушено долинало з-за дверей.

«Чому це Гофстраат не попередив, що сьогодні ввечері він чекає ще й даму?» подумав собі Нево й знічев'я закурив сигарету. Коли прочинилися двері, Нево ледве спромігся приховати своє здивування.

В супроводі обох приятелів у кімнату ввійшла напрочуд вродлива жінка.

— Оце так сюрприз! — вигукнув Гофстраат, причиняючи за собою двері, і звернувся до своїх щойно прибулих гостей:

— Знайомити будете ви, любий Роньяре, бо я ніяк не можу отямитись від такої несподіванки.

Доктор Нево, все ще здивований і трохи збентежений, швидко загасив у попільничці свою тільки-но запалену сигарету й підвівся..

Властивим йому жвавим тоном редактор відрекомендував:

— Дозвольте познайомити: пан доктор Нево, мадмуазель Бельмонт, моя нова співробітниця.

Навіть господар забув свою звичайну стриманість і фамільярно поплескав приятеля по плечах.

— Справді, любий Роньяре, це була чудова ідея з вашого боку — привести з собою сьогодні ввечері мадмуазель Бельмонт!

Ніби у відповідь на всі ці радісні привітання Бельмонт з чарівною посмішкою подала руку докторові.

— Я вже багато про вас чула, пане докторе, і дуже рада познайомитися тепер з вами.

Нево не міг одірвати погляду від її обличчя.

— Ну, сподіватимемось, що ви не робили собі ілюзій щодо нашої холостяцької вечірки — це ж нудьга смертельна!

Супутниця Роньяра засміялася і блиснула на Гофстраата своїми сірозеленими очима.

— Я думаю, що справлюся з трьома заскнілими холостяками! Але чому б нам не сісти?

Адвокат вправно присунув їй крісло, з таким розрахунком, щоб гостя сіла якраз напроти нього.

Нево крадькома розглядав її руде волосся, що великими м'якими хвилями спадало на ніжнобілі оголені плечі.

Гофстраат теж замилувався принадною зовнішністю жінки і не помітив, що Роньяр безпорадно тримає в руках свій фотоапарат.

— Любий пане Гофстраат! Звільніть же вашого приятеля від фотоапарата! Бідолашний не знає, куди з ним подітись!

— Що це ви задумали? Хочете увіковічити нашу затишну вечірку на фото? — сказав Нево.

— Ні, — відповів Роньяр, що раптом став на диво небалакучим. — Це — спеціальний апарат, він належить