Анна Нікош - Мій Лев, Анна Нікош

Матвій розмальовував дракона на великому аркуші паперу, лежачи на килимі у вітальні. Його язик стирчав від зосередженості, а зелений фломастер залишав сліди не лише на крилах дракона, а й на його щоках.

Катя сиділа поруч, спостерігаючи, як її син, такий серйозний і завзятий, малює нову реальність — у якій, як знала вона, уже живе.

— Мам, — озвався Матвій, не відриваючись від малюнка, — а Лев ще довго у нас житиме?

Катя усміхнулась, трохи напружившись. Вона чекала цього питання, але не знала, як саме її син на нього зреагує.

— А тобі хочеться, щоб він залишився? — спитала вона тихо.

Хлопчик зупинився, замислився.

— Ну, він класний. Він мені книжки читає. І зробив шпаківню. І ще… він тебе обіймає, коли думає, що я не бачу. А ти тоді посміхаєшся.

Катя нахилилась, торкнулася чола сина.

— Я посміхаюся, бо з ним спокійно. І добре. І… ми з Левом вирішили бути разом. Назавжди. Він хоче стати моїм чоловіком. А я — його дружиною.

Матвій замислився. Його маленькі пальці стиснули фломастер.

— Це як тато? — спитав він раптом.

Катя затримала подих. Сіла ближче, взяла його за руку.

— Не зовсім. Тато завжди буде твоїм татом, він дкже любить тебе. Але Лев… він буде тим, хто щодня поруч. Хто теж тебе любить. Хто приймає тебе як рідного. І якщо ти не проти… він може стати і твоїм другом. І підтримкою. І… трошки теж татом, якщо ти дозволиш.

Матвій подумав.

— А він мене точно любить?

Катя не встигла відповісти, бо за її спиною вже стояв Лев. Тихо, як завжди. В руках тримав два яблука — одне з яких одразу простягнув Матвію.

— Я тебе дуже люблю, — сказав він просто. — Не як чужу дитину. А як свого хлопця. Свого героя. І я буду з тобою, що б не сталось. Я даю тобі своє слово!

Матвій глянув на маму, потім — на Лева. І несподівано сказав:

— Тоді… можна тебе попросити?

— Що завгодно, — відповів Лев, опускаючись навпочіпки.

— Якщо ти будеш з мамою завжди… то будь з нами. Як сім’я. І коли буде весілля, то скажіть мені першим. Я хочу бути головним хлопцем на святі.

Катя засміялась крізь сльози, а Лев нахилився й обійняв хлопчика так міцно, як тільки вмів.

— Домовились, головний хлопче. Ти будеш не просто першим, а найважливішим на цьому святі.

І в ту мить у Каті не залишилось сумнівів. Це вже була сім’я. Її сім’я.