Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

Це бажання не може дійти вищого свого ступеня, доки не викоріниш у собі решту бажань. Ти розумієш, які численні та різноманітні людські бажання, а однак мусиш попередньо знехтувати ними всіма, і лише тоді стане можливим піднесення до вищого блаженства, бо недостатньою є любов того, хто одночасно любить щось іще, не дотичне до цього вищого.

Франческо

Я визнаю це положення.

Августин

Але ж як мало є людей, що придушили б у собі всі пристрасті, які їм не тільки придушити, ба навіть перерахувати непросто; мало таких, які загнуздали б свою душу доказами розуму, які мають підстави сказати: я більше не залежу від плоті: «Все, що видавалося плоті приємним, огидне мені; я жадаю вищого щастя!».

Франческо

Такі люди рідкісні; тепер я розумію, якими труднощами ти мене страшив.

Августин

І не стане високе бажання повним і вільним від перешкод, доки не згасне решта бажань; бо наскільки власне благородство душі тягне її до неба, настільки вагота плоті і земні спокуси тягнуть душу додолу, звідки й виникає одночасно і прагнення піднестись, і схильність чіплятись за земне, які одне одному протидіють, розриваючи душу навпіл.

Франческо

Що ж, на твою думку, слід вчинити, щоб душа, розбивши земні кайдани, піднеслась горі?

Августин

До цієї мети провадять ті зосереджені роздуми, про які я згадав на початку, та невпинна думка про нашу смертну природу.

Франческо

Якщо не помиляюсь, ніхто з людей не переймається тим більше за мене.

Августин

Чергова помилка – нова перешкода.

Франческо

Чому? Хіба я в чомусь тут збрехав?

Августин

Я б висловився м’якше.

Франческо

Але в тому самому сенсі?

Августин

Звісно, що не в іншому.

Франческо

Виходить, я не розмірковую про смерть?

Августин

В кожному разі, не досить часто, і так неглибоко, що думка не сягає дна твоїх прикрощів.

Франческо

Я був переконаний в іншому.

Августин