Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

Мольфарка глянула на мене. У її очах промайнуло здивування і цікавість та, на моє полегшення, роздратування чи злості я не помітила. Коли я вже думала, що даремно запитала, жінка все ж відповіла:

– Треба було обернути його навколо своєї шиї. Але, – піднявши вгору вказівний палець, мольфарка обвела присутніх пильним поглядом, – скористатися ним, як і двома іншими артефактами, могла лише людина, у чиїх жилах тече кров самих богів, інакше цей предмет стане не даром, а прокляттям і навік загубить не лише життя, а й душу того, хто посмів торкнутися власності богів.

– А де зараз ці артефакти? – запитав хтось із присутніх.

– Після людського повстання, що змусило перевертнів покинути свої престоли, артефакти було втрачено, – підсумувала мольфарка.

Вона далі повела свою історію, та я вже не слухала. Коліщатка в моїй голові закрутилися з неймовірною інтенсивністю. Отже, я володію одним із цих артефактів. Тепер усе виглядає більш-менш логічно. Лігши спати, я не зняла кулон, і він випадково обернувся навколо моєї шиї. Таким чином я перенеслася сюди. А історії про те, що скористатися ним може тільки нащадок богів, я впевнена, були придумані лише для того, щоб ніхто не намагався викрасти чарівні предмети. Мені терміново треба перевірити, чи дійсно справа в кулоні.

– Я відійду на хвилинку, – шепнула я Забаві. Дівчина кивнула у відповідь і на моє полегшення не запропонувала провести. Тихенько я вислизнула з кола та попрямувала трохи далі, куди світло від багаття не діставало.

Моє серце гупало як навіжене, коли я торкнулася свого кулона. Повільно, обережними рухами я обернула його навколо шиї. Кілька секунд нічого не змінювалося, я чула лише шалений пульсуючий шум у скронях, та коли я, розчаровано зітхнувши, зібралась повертатися до вогнища, мій погляд раптом розфокусувався. Картинка перед очима поплила, а ноги підкосилися. За мить я відчула, як кудись провалююсь, а шовковиста прохолодна темрява огортає мою свідомість.