Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

У той самий час вікна, здавалось, витріщалися на нього, наче люті очі. А широко розчинені двері були ладні його проковтнути. На верхівці даху розвернувся під силою вітру бронзовий флюгер у формі орла. Він указував просто на хлопця, ніби наказував йому, щоб той забирався геть.

Кожна клітина тіла Джейсона говорила йому, що він на ворожій місцевості.

— Я не повинен тут бути, — сказав він.

Дрю охопила його руку.

— Ой, та що ти таке кажеш. Тобі тут саме місце, солоденький. Повір мені, я бачила багато героїв.

Дрю пахла Різдвом — дивне поєднання сосни та мускатного горіха. «Цікаво, вона завжди має такий запах чи це якісь особливі святкові парфуми?» — подумав Джейсон. Її рожева підводка для очей увесь час відвертала увагу. Щоразу, коли вона кліпала, він не міг не подивитися на неї. Можливо, у цьому й задум — щоб підкреслити теплі карі очі. Вона була привабливою. Без сумнівів. Проте в її присутності хлопець почувався незручно.

— Слухай, я вдячний... — Джейсон обережно вислизнув із її обіймів.

— Річ у тому дівчиську? — Дрю надула губи. — Ой, благаю, скажи, що ти не зустрічаєшся з «королевою смітника».

— Ти Пайпер маєш на увазі? Е-е...

Джейсон не знав, що відповісти. Він не думав, що бачив Пайпер до сьогодні, але чомусь відчував через це свою провину. Він знав, що йому не слід тут перебувати. Не слід товаришувати із цими людьми, і вже напевне не слід зустрічатися з однією з них. Проте... Пайпер тримала його за руку, коли він опритомнів у тому автобусі. Вона була впевнена, що вони зустрічаються. Вона поводилася дуже сміливо на оглядовому майданчику, билась із тими вентусами. А коли Джейсон зловив її в повітрі і вони летіли впритул одне до одного, він не міг не визнати, що йому захотілося її поцілувати. І все ж це було неправильно. Він не пам’ятає навіть власного минулого. Він не може отак гратися з її почуттями.

Дрю закотила очі.

— Дай-но допоможу тобі зробити вибір, солоденький! Ти заслуговуєш на більше. Хлопець із таким обличчям і безсумнівними здібностями...

Проте вона дивилася не на нього. Дрю витріщалась у порожнечу над його головою.

— Ти чекаєш на символ? — припустив Джейсон. — Як той, що з’явився над головою Лео?

— Що? Ні! Ну... так. Тобто з того, що я почула, ти дуже могутній. Ти будеш важливою персоною в таборі, тож я вирішила, що твої батько чи мати визнають тебе відразу. І я б залюбки на це подивилася. Я хочу бути з тобою в цю мить! Отже, хто з твоїх батьків бог? Будь ласка, тільки не кажи, що мама. Буде прикро, якщо ти виявишся сином Афродіти.

— Чому?

— Тоді ти будеш моїм єдиноутробним братом, дурнику! Не можна зустрічатися з кимось із. власного будиночка. Фе!

— Але хіба не всі боги рідня одне одному? — запитав Джейсон. — Усі, хто тут є, хіба не твої двоюрідні брати чи щось таке?

— Який ти чарівний! Солоденький, окрім твого батька чи матері, божественна частина твоєї сім’ї не враховується. Отже, будь-хто з іншого будиночка тобі не рідня. Тож хто з твоїх батьків бог — мама чи тато?

Як завжди, у Джейсона не було відповіді. Він подивився вгору, але жодного сяйливого символу над його головою не з’явилося. Флюгер на вершині Великого Будинку досі вказував на нього. Цей бронзовий орел витріщався, ніби хотів сказати: «Розвертайся, малий, доки можеш».

А тоді почулися кроки. Ні... не ніг... Копит.

— Хіроне! — гукнула Дрю. — Це Джейсон. Він абсолютно неймовірний!

Джейсон так поспішно відступив, що ледь не впав. З-за кута веранди з’явився чоловік, верхи на коні. Тільки-от не зовсім верхи — він сам був частиною коня. Вище пояса — людина з кучерявим каштановим волоссям і охайною бородою. На ньому була футболка з написом «Кращий кентавр у світі» та лук із сагайдаком, скріплені ременем на спині. Нижче пояса він був білим жеребцем, через що його голова знаходилась дуже високо, і він був змушений пригинатися, аби не чіплятися за ліхтарі на веранді.

Хірон спочатку посміхався до Джейсона. Але потім зблід, як смерть.

— Ти... — Очі кентавра розширилися, наче в загнаного звіра. — Ти мусив померти.

Хірон наказав Джейсону (добре, запросив, але прозвучало це як наказ) зайти в дім. Дрю він відіслав до її будиночка, що дівчині, зважаючи на її вигляд, не дуже сподобалося.

Кентавр риссю дістався порожнього інвалідного візка на веранді. Зняв сагайдак та лук і задки підійшов до сидіння, що розкрилося, наче коробка фокусника. Хірон обережно ступив усередину своїми задніми ногами й почав занурюватися в простір, що мав би бути для цього замалим. Джейсону уявилася вантажівка, що намагається припаркуватися. БІП! БІП! БІП! Нижня частина кен- тавра зникла, візок згорнувся, і з нього вискочили дві фальшиві ноги, укриті пледом. Тепер Хірон виглядав як звичайний смертний чоловік у інвалідному візку.

— Ходімо зі мною, — наказав він. — Поп’ємо лимонаду.

Вітальня мала такий вигляд, наче її поглинув тропічний ліс. Угору по стінах і по стелі вилися виноградні лози, що Джейсону здалося трохи дивним. Він був упевнений, що рослини не можуть отак от рости в приміщенні, тим паче взимку, але ці були вкриті зеленим листям і рясніли Гронами червоного винограду.

Біля каміна, в якому тріскотів вогонь, стояли шкіряні крісла. В одному з кутів пищав і блимав старенький ігровий автомат з «Пакменом»[15]. На стінах висіла безліч масок: веселі та сумні, як у грецькому театрі; прикрашені пір’ям, як на Маді Гра[16]; венеціанські карнавальні з великими пташиними дзьобами; різьблені дерев’яні з Африки. Виноградні лози проросли крізь їхні роти і нагадували вкриті листям язики. А крізь дірки для очей у деяких виднілися червоні виноградини.

Та найстрашнішим було опудало леопардової голови над каміном. Воно виглядало настільки живим, що, здавалось, переслідує Джейсона очима. А потім воно загарчало, від чого Джейсон ледь не вистрибнув зі штанів.

— Ану, Сеймуре, — дорік Хірон опудалові. — Джейсон — наш друг. Поводься чемно.

— Ця штука жива! — вимовив Джейсон.

Хірон порився в боковій кишені свого візка й витягнув звідти пакет сосисок. Він кинув одну