Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

− Якби ви мені зразу сказали, що чекає мене у Києві... − Мілана тихо зітхнула. − Я ж тільки на декілька днів взяла відпустку. А так навіть місяць тут пробула б із тобою.

− Ланочко, у нас з тобою є лише два дні. Потім я поїду на навчання, − Андрій пригорнув дружину і глибоко вдихнув її аромат.

− Але ж це мало статися ще через місяць чи навіть два? − Мілана хотіла зберегти спокій у голосі, але серце витьохкувало тривожність.

− Ситуація змінюється щодня. І це добре, що ми з тобою сьогодні одружилися. Тепер у нас буде можливість побачитися в Польщі. А не чекати мого повернення ще шість чи сім місяців. До речі, як тільки зміниш паспорт, подбай про закордонний.

− Ну що ж чекатиму стільки, скільки треба. Тільки от мені потрібно буде переїхати до твоїх батьків? Точніше до твоєї мами. Вона буде хвилюватися не менше, ніж коли ти воював тут.

− Батько тепер має завдання у Києві. Так що за матір не хвилюйся. Не думаю, що тобі потрібно відразу все змінювати. Повернешся в своє село. Допрацюй цей навчальний рік. А там будемо бачити. 

− Зорянка поїде з батьками. Їй через три дні повертатися до справ у Польщі.

− Думаю, ви з нею тепер бачитиметесь частіше.

− Це як? Навряд, чи я зможу так швидко владнати з документами.

− Вона тепер має особливе завдання і буде частішою гостею у Львові. Але про це ми ще поговоримо згодом. Сьогодні маємо повне право говорити і думати лише про нас двох.

Андрій перемкнув режим освітлення і кімната наповнилася спершу фіолетовим, а потім жовтим світлом.

− Як романтично, − Мілана вгледіла на журнальному столику аромасвічки. − Давай запалимо їх.

− Ох цей Назар. А казав, що це я романтик, − Андрій запалив свічки і невдовзі кімната наповнилася звабливим ароматом троянд.

Мілана стояла у своїй весільній сукні як казкова царівна. М'яке світло від нічника і свічок створювало химерні світлотіні.

"Чому розплетена коса, а на очах бринить сльоза...", − звучала в голові молодої милозвучна народна пісня. Сльоза і справді бриніла. Тільки від щастя. За останні два роки Мілана зрозуміла, що щастя − це справді мить. Воно тут і зараз. Минуле вже відбулося, воно не приголубить. Майбутнє попереду, про нього можемо мріяти. Теперішнім живемо і відчуваємо. Бути щасливою, а значить: насолоджуватися своїми відчуттями, відкривати своє серце для кохання. 

− Милуюся тобою, кохана, і не можу намилуватися. Ось так би вкрасти тебе і заховати від усього світу, − Андрій став перед дружиною на коліна. − Зглянься наді мною, царівна. Скажи, чим завоювати твою прихильність.

− Коханий. Ти заполонив моє серце і мої думки. Так що я і так твоя бранка довіку, − Мілана пригорнула Андрієву голову до грудей, щоб підтвердити свої слова.

А серденько вистукувало мелодію весни, немов та пташка у гайочку.Вони танули в руках одне одного. Тепер ще з більшим трепетом, ніж раніше. Сьогодні присягнули одне одному бути поруч і в горі і в радості. Не половинки вони − одне ціле.

− Я хочу зробити тобі ще одну приємність. Постарайся не заснути. Скоро повернуся, − Андрій пішов у ванну кімнату.

Він хотів, аби цей день і ця ніч запам'яталися коханій на весь той час, коли будуть у розлуці.

Коли повернувся, Мілана сиділа біля вікна і замріяно розглядала будинки навпроти, що уже поринали у дрімоту.

− Дозвольте допомогти Вам звільнитися від вбрання, моя королево, − Андрій розстебнув блискавку на сукні. − А також розплести Ваше волосся.

Чоловік плавними рухами зняв сукню з Мілани. Поволі розплутав волосся, забравши усі шпильки. Ніжне тіло коханої тепер було таким вразливим і водночас прекрасним.

Андрій обережно взяв дружину на руки і поніс у ванну кімнату. Набравши достатньо теплої води і завчасно принісши трояндові свічки, він влаштував для Мілани справжню спатерапію. Масажними рухами намилив тіло лавандовим милом. Потім теплим струменем повільно змивав шкіру, волосся. Радісний блиск в очах коханої стверджував, що все казково.

− А якщо завиють сирени, ми бігтимо у сховище? − тепер Мілана проводила губкою по спині чоловіка.

− Думаю, залишимось тут. Ірпінь своє вже відстраждав. Вистачить йому спогадів на віки. Тобі немає чого хвилюватися. Не сьогодні.

Свічки дарували своє тепло самотній ванні. Молодята зігрівали свої тіла на шовковому простирадлі. Сирени мовчали цілу ніч. Їм заборонено тривожити щастя. Сьогодні.